Інформаційна частина методичної розробки

6.1. Мінімальний базовий рівень знань,необхідний для засвоєння теми.

.(Класифікація функціональних гастроінтестінальних розладів у дітей представлена в розділі Т.№1).

РУМІНАЦІЯ– це постійна регургітація недавно з’їденої їжі, яку дитина знову пережовує й повторно ковтає, але при цьому відсутні ознаки якого-небудь явного органічного захворювання. Розрізняють синдром румінації у немовлят і підлітків.

Синдром румінації у дітей і підлітків зустрічається частіше у дівчат (68 %) й у половини хворих потребує госпіталізації. У дітей старшого віку румінація, звичайно, виникає через 15–20 хв. після їжі й триває протягом 40–60 хв., зазвичай, доти, поки вміст шлунка не стає

кислим у результаті впливу соляної кислоти.

В анамнезі у хворих вдається виявити стресорні фактори, що сприяють виникненню

румінації, різні хірургічні операції, психічні розлади, а також анорексію чи булімію.

Досить часто у дітей і підлітків із синдромом румінації відмічається зниження маси тіла (у середньому на 7 кг), біль у животі, запори, нудота і діарея. При цьому нічні епізоди румінації зустрічаються дуже рідко. Нерідко у дітей із румінацією виявляються психічні розлади у вигляді депресії, занепокоєння, нав’язливої поведінки, які характерні для третини хворих.

АЕРОФАГІЯ– відчуття розпирання в епігастрії, що виникає внаслідок надмірного

заковтування повітря й зменшується після відрижки повітрям. Як відомо, заковтування

повітря є несвідомим фізіологічним актом, але при аерофагії відбувається надмірне

заковтування повітря, причому не обов’язково пов’язане із прийомом їжі.

ФУНКЦІОНАЛЬНА ДИСПЕПСІЯ - Функціональна диспепсія (ФД) – це симптомокомплекс, що зустрічається у дітей, старших 1 року, що характеризується дискомфортом й/або болем у верхніх відділах живота, почуттям швидкого насичення, нудотою, блюванням, здуттям живота, якщо при обстеженні не вдається виявити будь-які органічні захворювання.

Відповідно до Римського III Консенсусу, що рекомендує визначення ФД: симптоми, що відносяться до гастродуоденальної області, при відсутності будь-яких органічних, системних або метаболічних захворювань, які могли б пояснити ці прояви.

Функціональна диспепсія переважає у дітей в критичні вікові періоди (4-7 й 12-15 років). У значної кількості дітей ФД є проявом порушень регуляторних механізмів (вегетативних дисфункцій, психоемоційних і стресових факторів) або незрілості морфологічних структур у ранньому віці. Клінічні ознаки пов'язані насамперед із порушеннями моторики гастродуоденальної зони і підвищеною чутливістю рецепторного апарату шлунка до розтягнення. Більше третини її трансформується в хронічну запально-деструктивну патологію гастродуоденальної зони.

ФД має місце у 10-15 % дитячого населення старше 3-х років. Епідеміологічні дослідження серед школярів дозволили встановити, що поширеність диспепсії перебуває з межах 3,5-27%. Дані літератури про поширеність синдрому диспепсії серед дорослого населення коливаються від 5 до 70%. Наявність диспепсичних симптомів істотно знижує якість життя хворих, однак до лікаря звертаються приблизно лише 25% хворих.

У рекомендаціях Американської колегії гастроентерологів особливо підкреслюється, що функціональна диспепсія є клінічним синдромом, за якого відсутні докази наявності пептичної виразки, злоякісних новоутворень або гастро-езофагеальної рефлюксної хвороби У МКХ-10 функціональна диспепсія зазначається під шифром КЗО та є самостійною нозологічною формою хвороби.

У відповідності до положень Римського консенсусу виділяють два варіанти:

1) постпрандіальный дістресс-синдром (ПДС) - диспепсичні симптоми, що викликаються їжею (meal-induced dyspeptic symptoms – PDS), або індуковані їжею диспепсичні симптоми

2) epigastric pain syndrome (EPS) – синдром епігастрального болю, або епігастральний больовий синдром (ЕБС).

У клінічній практиці допускається формулювання "функціональна диспепсія" без підрозділу на варіанти.

У клінічній картині в дітей часто спостерігається швидке (раннє) насичення, відчуття тяжкості після їди, нудота, блювота, непереносимість жирної їжі, дискомфорт в епігастрії, що підсилюється після прийому їжі.

Важливими особливостями функціональних диспепсій є їхня надзвичайна яскравість, вигадливі описання; посилення скарг спостерігається при стресових ситуаціях або після них, нерідко відмічається серія скарг - дискомфорт у верхній половині живота, відрижка повітрям, метеоризм тощо.

Можлива звична блювота - ранком або під час їжі, нерідко після перших ковтків, не . пов'язана з характером їжі. її необхідно диференціювати від блювоти, зумовленої механіч­ною обструкцією різних відділів ШКТ, а також від захворювань центральної нервової системи.

У хворих з функціональною диспепсією часто виявляються високий рівень тривожності, депресії, невротичні й іпохондричні реакції. Для таких хворих характерні загальні вегетативні симптоми: посилення пітливості, приступи жару, порушення сну, швидка стомлюваність, зниження працездатності, можливі гіперестезії сечового міхура, ортостатичні порушення кро­вообігу, функціональні серцеві скарги.

 

КЛІНІЧНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

- Біль періодичний або печія, локалізовані в епігастрії, як мінімум помірної інтенсивності, із частотою не менш одного разу на тиждень.

- Почуття повноти після їжі, що виникає після прийому звичайного об'єму їжі, принаймні, кілька разів на тиждень.

- Швидка насичуваність (ситість), у зв'язку із чим неможливо з'їсти звичайну їжу до кінця, щонайменше, кілька разів на тиждень.

- Здуття у верхній частині живота або нудота після їжі, або надмірна відрижка.

- Відсутність генералізованого болю або, що локалізується в інших відділах живота або грудної клітини.

- Відсутність поліпшення після дефекації або відходження газів.

- Біль може бути пекучим, але без ретростернального компонента.

- Постійний або рецидивуючий біль в епігастрії, почуття переповнення, раннього насичення, здуття живота й нудота, які тривають не менше 12 тижнів за останні 12 місяців.

 

Лабораторно - інструментальнІ КРИТЕРІЇ:

- ФЕГДС - відсутність даних про органічну патологію.

- УЗД – відсутність відповідності критеріям розладів жовчного міхура й сфінктера Одді.

- При гістологічному дослідженні біоптатів СОШ - відсутність ознак запалення, атрофії, активності процесу.

- УЗД - можливі моторні порушення.

- Інтрагастральна рН-метрія - зниження або підвищення кислотоутворюючої функції шлунка, секреції.

тактика лікування:

1. Регуляція режиму діяльності, відпочинку, харчування.

2. Психотерапія, седативні засоби, транквілізатори (анксіолітики), адаптогени (залежно від вегетативного статусу), фізіотерапевтичні процедури (парафінові й озокеритові аплікації, електрофорез лікарських засобів), лікувальна фізкультура.

3. Дієта з урахуванням індивідуальної непереносимості продуктів. Виключають всі продукти, які викликають біль в епігастрії, печію, відрижку (жирні блюда; копчені ковбаси; наваристі м'ясні, рибні, грибні бульйони; газовані напої; каву, цибулю, часник, редиску, гострі приправи й т.п.). Дозволяється вживання білого хліба (учорашнього), сухарів з нього, сухого печива, ненаваристих супів, пюре, відвареного м'яса, парових котлет, фрикадельок (яловичина, курка, кроль, індичка), відвареної риби, каш (манна, рисова, гречана, вівсяна) з додаванням молока, макаронних виробів, відварених яєць, парових омлетів, молока, сирів, кефіру, йогуртів, киселю, желе, компотів із солодких сортів ягід і фруктів, відварених і тушкованих овочів, солодких груш, бананів, печених яблук. Приймати їжу рекомендується 4-5 рази на день.

4. Незалежно від кислотності й секреції – комплексні вітамінно-мінеральні препарати, стимулятори метаболізму, регуляторних та репаративних процесів (спіруліна з цинком, селеном, альтан та ін.) у вікових дозах протягом 2-4 тижнів.

5. Антациди (алюмінію фосфат, сполуки алюмінію, магнію, кальцію та ін.) протягом 2-3 тижнів. Препарати дають дітям за 30 хв. до або через 90 хв. після їжі. Лужні мінеральні води (по 50-100 мл 2-3 рази на день, злегка підігріті, за 30-40 хвилин до їжі) курсами по 2 тижні, репаранти, ліквіритон (або інші препарати з кореня солодцю) по 0,05-0,1 г 3 рази на день до їжі 2 тижні, альтан по ½-1 таб. тричі на добу перед їжею 2-4 тижні та ін.).

6. При зниженій кислотності: сік капусти, подорожника, ацидин-пепсин по 0,5-1 таблетці 2-3 рази до або під час їжі, протягом 2-3 тижнів, плантаглюцид – по 0,5-1 чайній ложці на ¼ склянки води 3 рази на день за 30 хвилин до їжі - протягом 2-3 тижнів.

7. Інгібітори протонної помпи - препарати резерву при лікуванні синдрому епігастрального болю при ФД удітей з обтяженою спадковістю по виразковій хворобі при неефективності вищевказаної терапії. Омепразол та ін. призначають у дозі 0,5-0,8 мг/кг на добу, пантопразол 20-40 мг на добу в 1-2 прийоми протягом 2-2,5 тижнів. ІПП не ефективні у дітей з постпрандіальним дистрес-синдромом. Блокатор Н₂-рецепторів гістаміна II покоління ранітидин призначають дітям по 2-4 мг/кг 2 рази на добу, III покоління фамотидин призначають у дозі 1-2 мг/кг на добу в 1-2 прийоми протягом 2-3 тижнів. Для попередження синдрому рикошету необхідно поступово скасовувати блокатор Н₂-рецепторів гістамина.

8. Прокінетики - домперідон призначають у дозі 0,25 мг/кг/добу у 3 прийоми протягом 3-4 тижнів.

9. Препарати альгінової кислоти протягом 1-2-х місяців.

10. Спазмолітичні препарати (при гіпермоторній дискінезії ДПК, уповільненому спорожнюванні шлунка, пілороспазмі та інших проявах спастичного болю): міотропні спазмолітики – мебеверин призначають дітям від 6 років у дозі 2,5 мг/кг на добу 2 рази на день за 20 хв. до їжі, папаверин по 0,005-0,06 г 2 рази на добу, дротаверин 40-200 мг/добу в 2-5 прийоми; прифінія бромід 1 мг/кг/добу (ріабал – по 1-20 мл кожні 6-8 годин або в/м по 0,5-1 мл 2 рази на день) протягом 7-15 днів.

11. При гіпотонічній дискінезії шлунка й ДПК – ЛФК, спрямована на зміцнення м'язів черевного преса, фізіотерапевтичні процедури, бальнеолікування.

12. При необхідності за показаннями психоневролога - антидепресанти (амітриптилін по 0,2-0,4 мг/кг/добу або іміпрамін по 10-50 мг/добу) на ніч.

 

ГАСТРОЕЗОФАГАЛЬНА РЕФЛЮКСНА ХВОРОБА (ГЕРХ) - комплекс характерних симптомів з наявністю запальних змін дистальної частини стравоходу, що виникають унаслідок закиду, що повторюється, в стравохід шлункового і дуоденального вмісту; шлунково-стравохідний рефлюкс без супутнього запалення стравоходу також є складовою частиною ГЕРБ. ГЕРХ зустрічається у 8,7 – 17 % дітей із гастроентерологічними захворюваннями. За даними науковців, ураження стравохіду виявляються у 15 % хворих із гастритами, у 38,1 % - хворих із гастродуоденитами, у 100 % - із виразковою хворобою 12-палої кишки.

КЛІНІЧНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

Симптоми, що виникають при ГЕРХ можна розділити на дві групи: езофагеальні і позаезофагеальні симптоми.

Стравохiдні (езофагеальні) симптоми ГЕРХ:

- Печiя (відчуття печіння, що виникає поблизу мечоподібного відростка та поширюється вверх, виникає чи посилюється при нахилах або вночі в лежачому положенні, прийомі продуктiв харчування, якi зменшують тонус нижнього стравохiдного сфiнктеру (жири, шоколад, кава, цитрусовi, томати), застосуванні лiкiв (антихолiнергiчних препаратiв, антагонiстiв кальцiю, бета-блокаторiв, снодiйних препаратiв, нiтратiв, прогестерону та iн.).

- Вiдчуття гiркоти через закид вмiсту дванадцятипалоï кишки, який мiстить жовч (при наявностi ДГР).

- Регургітація (стравохiдна блювота) вiдчувається без попередньоï нудоти пiд час ïжi, iнодi вночi, та призводить до подразнення ефекторних клiтин бронхiв i легень.

- “Симптом мокрої подушки” - відрижка рідиною (регургітація внаслідок гіперсалівації).

Позастравохiднi (позаезофагеальні) симптоми ГЕРХ:

- Отоларингологічні - ларингіт, фарингіт, сухість й першіння в горлі, охриплість, отит та ін.

- Бронхолегеневі: стійкий надсадний кашель, покашлювання, можливий розвиток аспіраційної пневмонії і бронхіальної астми з упорним рецидивуючим перебігом.

- Кардіальні– біль у ділянці серця, аритмії, тахікардія, рефлекторне центральне апное та інші кардіальні симптоми.

- Стоматологічні – витончення зубної емалі, переважно внутрішньої поверхні (може бути єдиним проявом ГЕР), рецидивуючий карієс, у важких випадках – афтозний стоматит.

3. Астено - вегетативні порушення (швидка втомлюваність, емоційна лабільність, метеочутливість, головний біль).

У 40-80% випадків ГЕРБ реєструється у пацієнтів з бронхіальною астмою (БА). Особливістю перебігу ГЕРБ при БА є переважання легеневих симптомів над проявами патології стравоходу. У ряді випадків пацієнти вказують, що посилення проявів патології ЖКТ передує загостренню БА. Часто пізня вечеря, рясна їда можуть спровокувати диспепсичні розлади (печію, відрижку і так далі), а потім і розвиток нападу задухи. Особливу увагу слід приділяти наявності захворювань, що є фоновими для ГЕРБ, до яких відносять хронічний гастрит, хронічний дуоденіт, виразкову хворобу шлунку і дванадцятипалої кишки, хронічний холецистит, панкреатит і ін.