Лекція 1.2.

Тема: Зайнятість і безробіття як економічні категорії

План:

1. Соціально-економічні проблеми зайнятості в сучасних умовах України.
2. Види і форми безробіття та зайнятості.
3. Державна політика у сфері зайнятості населення.

Література:

1. Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА. – М., 1999. – С. 153 – 165.
2. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи.: Навчальний посібник – К., МАУП, 2002. – 136 с.
3. Старовойтова Л.М. Занятость населения и её регулирование / Л.М. Старовойтова, Т.Ф. Золотарёв. – М., Академия, 2001. – 192 с.
4. Энциклопедия социальной роботы. В 3-х томах / Перевод с английского. – М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1994.
5. Основи економічної теорії / За редакцією С.В. Мочерного. – К., Вид. центр «Академія», 1998 – 464 с.

ВСТУП

Проблема зайнятості і безробіття є одним з найважливіших показників соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, держави, регіону. Особливе місце це проблема і шляхи її вирішення займає і в економіці та соціальній політиці України.

1. Зайнятість – це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів з метою його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Це сукупність соціально-економічних відносин знаходить свій вияв у певних економічних категоріях, таких, як індивідуальна (сімейна) колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність праці, мобільність робочої сили, загальноосвітнє та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну і ефективну.

Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість – це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Розрізняють основну і спеціальну форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні(нетрадиційні) форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність) здійснюються відповідно до спеціальних норм.

Ринок, як і будь-який інший соціальний інститут, має і позитивні, і негативні сторони. Ринок – один із регуляторів суспільних відносин і без нього не обійтись, поки існує товарне виробництво. Однак не слід забувати про його негативні наслідки: відтворення істотної нерівності, посилення диференціації в суспільстві, орієнтація не на виробництво соціально необхідних товарів, а на задоволення запитів груп населення, які володіють значними грошовими ресурсами. Все це не сприяє всезагальній зайнятості населення.

Безробіття визначають різноманітні фактори:

Ø науково-технічний процес визначає скорочення перш за все працівників ручної праці;

Ø структурні зміни в економіці викликають числа зайнятих;

Ø підвищення продуктивності праці також веде до зменшення числа зайнятих;

Ø скорочення живої праці сприяє дії закону економії часу.

В умовах загострення екологічних проблем закриваються також деякі виробництва, що викликають забруднення навколишнього середовища. Все це – об’єктивні фактори, що мають місце в економіках різних країн, незалежно від їх економічної системи.

Однак в перехідний період на перший план виступають фактори іншого порядку, які обумовлені рівнем і характером відносин, що складаються в даний час. Серед них: приватизація; акціонування підприємств; аренда, що призводять до оптимізації численності зайнятих; ліквідація або скорочення збиткових або нерентабельних підприємств.

В умовах системної кризи в країні проблеми безробіття загострюються через різкий склад виробництва в основних галузях (наприклад, важке машинобудування); згортання військового виробництва, що раніше було профільною галуззю, також значно підточило вітчизняну економіку.

2. Для вирішення проблем безробіття важливо визначити його сутність, знати основні форми. Безробіття визначається як відсутність роботи для працездатних, а безробітним вважається той, хто може працювати, але не працює. Безробіття тісно пов’язане з поняттями "зайнятість" і "зайнятий".

Виділяють різноманітні види і форми безробіття.

Текуче (поточне) безробіття – незайнятість в зв’язку з переходом працівників з одного підприємства на інше.

Структурне безробіттятрактують як результат дисбалансу попиту і пропозиції на ринку праці, змін в технологіях, структурі кінцевого споживання, географічного розміщення виробничих сил, технічної відсталості ряду галузей і виробництві т. ін.

Приховане (латентне) безробіття має місце не лише в сільському господарстві, але й в промисловості. Це – надлишкова зайнятість, зумовлена різними причинами: намаганням зберегти кадри, зменшити чисельність безробітних, виявити відповідну матеріальну підтримку людям і т. д.

Масове безробіттяозначає стан, коли значне число членів суспільства, здатних до праці, залишається без роботи.

Застійна форма безробіттяхарактерна, як правило до люмпенізованих прошарків суспільства (бомжів, тунеядців і т. ін.), тобто людей, які працюють дуже нерегулярно.

Питання про чисельність безробітних не просте. В різних країнах ці цифри не однакові. Це пояснюється різницею в трактуванні поняття "безробітний офіційними та неофіційними інститутами суспільства. Офіційні дані, як правило, значно занижені в порівнянні з даними профсоюзів та інших організацій.

3. В умовах формування ринкових відносин державна політика в сфері зайнятості має бути націлена на оптимізацію ринку праці, спів дію мобільності робочій силі, створення нових робочих місць, підготовку та перепідготовку кадрів.

Загалом державна політика зайнятості передбачає два основних напрямки:

1). співдія в працевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в професійній підготовці та перепідготовці;

2). стимулювання створення гнучкого ринку праці.

Законами і Конституцією України передбачається забезпечення рівних можливостей в реалізації права на працю і вільного її виробу всіма громадянами України, незалежно від національності, статі, віку, соціального статусу, політичних переконань, відношення до релігії.

Держава, у відповідності до законів, має допомагати здійснювати трудову і підприємницьку ініціативу громадян, сприяти розвиткові їх здібностей до виробничої та творчої праці, вільному волевиявленню в виборі виду зайнятості, забезпечити соціальний захист в сфері зайнятості.

Особлива увага держави – тим групам і прошаркам населення, які з тих або інших причин повністю або частково не відповідають вимогам ринку: молоді, жінкам, що виховують дітей дошкільного віку, дітей інвалідів; одиноким і багатодітним батькам, що мають неповнолітніх дітей; інвалідам; особам перед-пенсійного віку, біженцям, особам, звільненим з місць позбавлення волі.

Законодавство України передбачає створення для таких осіб спеціалізованих підприємств та організації, створення додаткових робочих місць, особливий режим праці (неповний робочий тиждень, скорочений робочий день, надомна робота).

Відповідно до Закону України "Про зайнятість" до зайнятих належать особи, що працюють за наймом; працюють самостійно (творчі працівники підприємці, члени кооперативів, фермери), обрані, призначені, або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях; які проходять дійсну службу у ЗМІ, які од. проф. підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; ті, хто виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку, громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.

Зайнятість – згідно даному законові – це діяльність громадян, пов’язана з задоволенням особистих і суспільних проблем, що не протирічить законодавству і приносить, як правило, їм заробіток (трудовий дохід).

Таке трактування зайнятості в цілому узгоджується з переліком осіб, що визначаються як зайняті. В той же час навряд чи лише від цього тим, кого вважають по причині тимчасової відсутності, в зв’язку з непрацездатністю, при зупинкою виробництва. Законодавство тут передусім переслідувало власні інтереси, а не інтереси громадян. Разом з тим наведене визначення зайнятості має позитивне значення не лише для вирішення проблем ринку праці загалом, але і для більш адресної розробки соціальної політики, визначення пріоритету соціальних програм, джерел їх фінансування і формування як на державному, так і на місцевому рівнях.

Дуже важливим є визначення в законодавчому порядку виховання дітей, ведення домашнього господарства, навчання з відривом від виробництва, суспільна діяльність як необхідні та корисні види зайнятості поряд з працею в суспільному виробництві.

Важливим напрямком діяльності держави є стабілізація економічної ситуації в країні, боротьба з інфляцією, зростання темпів економічного розвитку.