Тема: Поняття ринку праці. Політика регулювання ринку праці в Україні і за кордоном.

Затверджую

Перший проректор

з навчально-виховної роботи

___________Березинець В.В.

«_____»____________2008 р.

ОПОРНІ КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ

З дисципліни: Соціальна робота у сфері зайнятості

Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр

Напрям підготовки: 0402 - соціологія

Спеціальність: 6.040200 - соціальна робота

Укладач: викладач Церклевич В.С.

Обговорено та схвалено

на засіданні кафедри соціальної роботи

Протокол № 1

від 28 серпня 2008 р.

Хмельницький 2008

ЗМІСТ

Модуль 1. Ринок праці і зайнятість населення: соціально-економічний аспект. Основні аспекти державної політики у сфері зайнятості.
Тема 1.1. Поняття ринку праці. Політика регулювання ринку праці в Україні і за кордоном
Тема 1.2. Зайнятість і безробіття як економічні категорії
Тема 1.3. Державна політика у сфері зайнятості населення
Тема 1.4. Інститут соціального партнерства в Україні
Модуль 2. Специфіка та напрями діяльності Державної служби зайнятості по соціальній роботі з безробітними.
Тема 2.1. Діяльність соціальних установ по захисту безробітних. Фонд загальнообов’язкового держаного соціального страхування на випадок безробіття як фінансова система ринку праці
Тема 2.2. Нормативно-правове регулювання діяльності ДСЗ.
Тема 2.3. Соціально вразливі категорії населення на ринку праці України.
Тема 2.4. Соціально-психологічна робота в системі Державної служби зайнятості.
Тема 2.5. Профорієнтація та професійне консультування як важливий напрям соціальної роботи у сфері зайнятості
Модуль 3. Менеджмент, маркетинг, паблік рілейшнз, реклама в діяльності ДСЗ
Тема 3.1. Застосування реклами, паблік рілейшнз, маркетингу в діяльності служб зайнятості
Тема 3.2.Менеджмент у сфері зайнятості
Глосарій

Опорні конспекти лекцій з дисципліни

„СОЦІАЛЬНА РОБОТА В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ”

Модуль № 1. „Ринок праці і зайнятість населення: соціально-економічний аспект. Основні напрями державної політики у сфері зайнятості”

Лекція 1.1.

Тема: Поняття ринку праці. Політика регулювання ринку праці в Україні і за кордоном.

План:

1. Поняття ринку праці. Специфіка та функції ринку праці.

2. Основні моделі ринків праці.

3. Політика регулювання ринку праці у Швеції, США, Німеччині, Великобританії та Японії.

Література:

1. Васильченко В.С., Кримсацовский Б.Н., Онокиенко В.В. Экономическая ситуация и занятость населення в Украине. - К., 1992.

2. Зайнятість та ринок праці. - К.: МАУП, 1993. – С.34-45.

3. Маршавін Ю. Ринок праці та функціонування державної служби зайнятості: Навчально-методичний посібник. -К., 1998.

4. Шевченко Л. Рьнок труда: Анализ экономических концепций // Экономика Украины. - 1994. - №4. – С.23-28.

ВСТУП

Найважливішими характеристиками будь-якого ринку є: товар, який продають і купують, продавець і покупець даного товару, їх правомірність щодо товару, характер відносин, у які вони вступають між собою.

Представники класичної політичної економії вважали, що товаром на ринку праці є праця робітника. Головними дійовими особами (суб'єктами) на ринку праці є власники (носії) товару „робоча сила", тобто працівники, які працюють в умовах найму і підприємці - роботодавці (власники засобів виробництва й уповноважені ними особи). Інтереси найманих працівників зазвичай виражають профспілки, котрі беруть участь в укладанні генеральних і галузевих угод з питань визначення умов найму робітників, розробці колективних договорів, розв'язанні трудових конфліктів і т.п.

1.Найважливішими характеристиками будь-якого ринку є: товар, який продають і купують, продавець і покупець даного товару, їх правомірність щодо товару, характер відносин, у які вони вступають між собою.

Представники класичної політичної економії, насамперед Адам Сміт і Давид Рікардо, вважали, що товаром на ринку праці є праця робітника. Відповідно до іншого погляду, на ринку праці робітник продає результат праці,наприклад, вирощене зерно, пошитий костюм або виготовлену деталь. На думку К. Маркса, товаром на ринку праці є не праця і не продукт праці, а робоча сила. Поняття "робоча сила" він трактує як "сукупність, фізичних і духовних спроможностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які застосовують кожного разу, холи вона виробляє будь-які споживчі вартості". І що сукупність своїх спроможностей робітники пропонують до продажу як товар на ринку праці. Більшість вітчизняних вчених у даний час також дотримуються такої точrи зору.

Проте деякі західні вчені, зокрема Мілтон Фрідмен, вважають, що існують два самостійних ринки: ринок праці і ринок робочої сили.

Але оскільки в науковій літературі, особливо в зарубіжній, міцно увійшов до вжитку термін "ринок праці", то прийнято вважати поняття "ринок праці” і "ринок робочої сили" синонімами. Головними дійовими особами (суб'єктами) на ринку праці є власники (носії) товару "робоча сила^”, тобто працівники, які працюють на умовах найму, і підприємці - роботодавці (власники засобів виробництва й уповноважені ними особи). Інтереси найманих працівників зазвичай виражають профспілки, котрі беруть участь в укладанні генеральних і галузевих угод з питань визначення умов найму робітників, розробці колективних договорів, розв'язанні трудових конфліктів і т.п. Власники засобів виробництва (роботодавці) об'єднуються в асоціації роботодавців. Досягти згоди, пов'язати інтереси робітників і роботодавців допомагає держава (уряд), щоє ще одним суб'єктом ринку праці, її головна функція-визначення правил поведінки сторін на ринку праці. Причому, держава одночасно виконує дві функції: роботодавця для працівників державного сектора економіки і держслужбовців, а також інституції, що визначає норми соціально-трудових відносин і правила взаємодії партнерів, контролює їх виконання.

Існує чимало визначень поняття "ринок праці", які можна поділити на три великі групи. Перший підхід визначає ринок праці як механізм, що поєднує разом працівників і роботодавців, інший трактує його як простір-сферу, у якій відбувається взаємодія робітників і роботодавців, третій - як відносин, в які вступають робітники і роботодавці. Але зазначені підходи не виключають, а доповнюють один одного, підкреслюючи різні сторони такої багатогранної економічної категорії, як ринок праці. Таким чином, ринок праці - це сфера, в якій формуються і реалізуються товарно-грошові та соціальні відносини з приводу купівлі-продажу робочої сили. Ринок праці відрізняється не тільки від ринку товарів і послуг (споживчого ринку), а й від інших ринків ресурсів у таких позиціях:

- невіддільністю товару "робоча сила" від його власника (носія);

- тривалістю процесу купівлі-продажу;

- втручанням держави і профспілкових організацій, громадськості у процеси, що відбуваються на ринку праці.

Він охоплює не тільки сферу обігу (як ринки речових товарів), а й сферу виробництва. Звідси випливає, що, по-перше, наймані працівники постійно перебувають на ринку праці і після наймання на роботу не виходять з його сфери; по-друге, ринок праці охоплює не лише незайнятих осіб, які в даний і момент шукають роботу, а й тих, хто вже працює за наймом.

Тобто, суб'єктами ринку праці є не тільки ті наймані працівники, котрі у даний момент шукають роботу, і роботодавці, які представляють підприємства з вільними робочими місцями, а всі наймані працівники і всі роботодавці.

У ринковій економіці ринок праці виконує такі функції.

1. З'єднуючу - зводить разом продавців товару робоча сила(працівників) і покупців цього товару (роботодавців).

2. Регулюючу – регулює попит і пропозицію робочої сили відповідно до суспільної значимості конкретного виду праці.

3. Розподільчу – розподіляє робочу силу за галузями економіки, регіонами, підприємствами, установчими організаціями.

4. Стимулюючу – розвиває конкуренцію працівників на робочі місця, а роботодавці - за кваліфіковану робочу силу і стимулює професійну і теоретичну мобільність осіб найманої праці.

5. Інформаційну – інформація осіб найманої праці і робота про ситуацію на ринку праці.

2.Сутність шведської моделі ринку праці полягає у наданні переваги заходам активної політики зайнятості.

Для моделі ринку США характерна децентралізація ринку праці і мінімальне державне втручання в його функціонування. Орієнтованість на зовнішній ринок.

Сутність японської моделі ринку - так звана система „довічного" найму на роботу, що передбачає гарантію зайнятості працівника в конкретній формі зайнятості працівника в конкретній формі аж до досягнення пенсійного віку.

В Україні сучасний ринок праці лише формується. Він ще не набув чітких обрисів, що дало б змогу віднести його до однієї з вказаних моделей. Особи працездатного віку, які зайняті працею, а також незайняті громадяни, що бажають трудитися і активно шукають роботу, відповідно до міжнародної статистики, належать до категорії „економічно активне населення".

3.Безперервний суспільний прогрес і пов'язане з ним зростання виробництва і добробуту чи примноження матеріального багатства широких мас працівників у країнах з розвинутими ринковими інституціями за останні роки показали, що у цілому в світовому досвіді виділяють щодо зайнятості п'ять домінантних моделей: американська (або ліберальна), німецька (або неоліберальна), англійська (або європейська кейнсіанська), шведська і японська, кожна з яких у свою чергу, має багато різновидів, які відрізняються за вихідними принципами, методами і цілями формування.

Для нас особливо важливим є досвід Швеції, де політиці у сфері зайнятості приділяється велика увага. На заходи, пов’язані з її проведенням, витрачається майже 3% ВВП і 7% бюджету. Головною особливістю цієї політики у сфері зайнятості є те, що більшу частину кошів (70%) витрачають на проведення «активної політики», а саме: 1) професійну підготовку і перепідготовку осіб, які залишилися без роботи, чи тих, ком) загрожує безробіття; 2) створення нових робочих місць в основному у державному секторі економіки; 3) забезпечення географічної мобільності населення і робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд сімей з районів, у яких існує надлишок робочої сили у райони, де є вакантні робочі місця; 4) забезпечення населення інформаційними послугами на базі комп'ютерних банків даних про вакантні місця по регіонах країни, за професіями і рівнем кваліфікації, надання кожному з тих, що шукають роботу можливості зв'язатися з відділами підприємств, де є вільні робочі місця, оплата за рахунок держави транспортних витрат на ці цілі; 5) заохочення розвитку дрібного підприємництва шляхом надання державних кредитів і субсидій. При цьому стартовий капітал нового підприємства може бути забезпечений за рахунок його власника лише на 10%, до 70% його можуть складати державні субсидії і біля 20% - кредити.

Слід зауважити, що шведська модель зайнятості має свою специфіку, суть якої - орієнтація на групи зі слабкою позицією на ринку праці (молодь, жінки, робітники-емігранти, фізично неповноцінні люди) і на бюро працевлаштування.

Американська модель - це типовий приклад децентралізації ринку праці. Система регулювання зайнятості, що склалася у країні - це, по-перше, державне підприємство, пов'язане з наймом робочої сили, яку не використовують у приватному секторі; по-друге, регулювання попиту на робочу силу з допомогою фінансово-кредитної політики; по-третє, безпосереднє регулювання зайнятості з допомогою системи законодавства штатів про зайнятість і допомогу безробітним зі своїх фондів страхування на випадок безробіття і спеціальних федерально-штатних програм працевлаштування. Уряд цієї країни виділяє у системі регулювання зайнятості такий важливий напрямок, як формування попиту на робочу силу, в рамках якого реалізується основна частина регулятивних важелів держави. Серед них:

1. Широкомасштабні заходи, спрямовані на створення нових, додаткових робочих місць.

2. Заходи щодо перерозподілу трудових навантажень: збільшення вікового цензу вступу молоді у трудову діяльність, лімітування найму іноземної робочої сили, розширення можливостей дострокового виходу на пенсію тощо;

3. Заходи, спрямовані на збереження робочих місць.

Німецька (або неоліберальна) модель зайнятості базується на активній політиці зайнятості. Держава заохочує всіх виробників (роботодавців і найманих працівників, які створюють нові робочі місця, а також підтримують існуючий рівень зайнятості при модернізації підприємств, надає пільги підприємствам, що утримуються від масових звільнень працівників. У Німеччині основну частину субсидій спрямовують кооперативам, що утворилися на базі підприємств-банкрутів із безробітних, які мають певні знання, але не мають навичок в організації бізнесу.

Перепідготовка у Німеччині є однією із складових успіху країни на міжнародному ринку товарів. Здійснюють їх здебільшого приватні кампанії та профспілки при мінімальному втручанні держави. Порівняно з іншими країнами рівень безробіття коливатиметься в межах природного, а серед молоді він один з найнижчих - майже 5%.

Англійська модель вирізняється державним стимулюванням зайнятості. Законодавча система надає можливість місцевим владним органам самостійно заохочувати підприємницьку ініціативу. Урядові рішення передбачають бюджетні асигнування регіонам для розвитку малих підприємств. При цьому держава залишає за собою право виробляти і координувати заходи щодо регулювання зайнятості шляхом гнучкішого перерозподілу фондів страхування з безробіття на стимулювання виробництва, вдосконалення технологій для збільшення робочих місць, зайнятості молоді, оцінок та осіб похилого віку з допомогою систем професійної підготовки, перенавчання і працевлаштування, вдосконалення системи соціального забезпечення.

Японська модель є найбільш особливою та своєрідною. 30% фірм і компаній Японії ґрунтуються на „пожиттєвому наймі", котрий гарантує зайнятість робітника до пенсійного віку (55- 60р.). Це система найму передбачає підвищення розмірів матеріальних благ (зарплати, премії, соціальних виплат) залежно від віку. Система дає змогу фірмі підтримувати відповідність професійно-кваліфікованого складу кадрів структурі робочих місць.

Це система прищеплює робітникам творче ставлення до праці та забезпечує високу якість праці. Лише за перші 10-15 р.р., фірма у планованому порядку 3-4 рази переміщує робітника на нове робоче місце для набуття нових професій. У результаті кожен робітник володіє кількома професіями, що забезпечує відсутність простоїв.

Робітник „пожиттєвого найму" не підлягає звільненню. Цю проблему вирішують шляхом скорочення людино-годин роботи чи відкриттям нових робочих місць. Ця система найму поширюється лише на певні спеціальності постійного персоналу фірми.