Політика управління необоротними активами

 

Сформовані на первісному етапі діяльності підприємства необоротні активи вимагають постійного управління ними. Це управління здійснюється в різних формах і різними функціональними підрозділами підприємства.

Політика управління операційними необоротними активами являє собою частина загальної фінансової стратегії підприємства, що укладається у фінансовім забезпеченні своєчасного їхнього відновлення й високої ефективності використання.

Політика управління операційними необоротними активами підприємства формується по наступних основних етапах.

1. Аналіз операційних необоротних активів підприємства в попередньому періоді. Цей аналіз проводиться з метою вивчення динаміки загального їхнього обсягу й складу, ступені їх придатності, інтенсивності відновлення й ефективності використання. На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу операційних необоротних активів підприємства — темпи їх росту в зіставленні з темпами росту обсягу виробництва й реалізації продукції, обсягу операційних оборотних активів, загальної суми необоротних активів.

На другому етапі аналізу вивчається склад операційних необоротних активів підприємства й динаміка їх структури. У процесі цього вивчення розглядається співвідношення основних коштів і нематеріальних активів, використовуваних в операційному процесі підприємства; у складі виробничих основних коштів аналізується питому вагу спонукуваних і нерухомих їхніх видів (які у виробничій діяльності характеризують відповідно активну й пасивну їхні частини); у складі нематеріальних активів розглядаються окремі їхні види.

На третьому етапі аналізу оцінюється стан використовуваних підприємством операційних необоротних активів по ступеню їх зношеності (амортизації). У процесі такої оцінки використовуються наступні основні показники:

Коефіцієнт зношування основних коштів.

Коефіцієнт придатності основних коштів.

Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів.

Коефіцієнт придатності нематеріальних активів.

Зведений коефіцієнт придатності операційних необоротних активів, використовуваних підприємством.

Далі визначається період обороту використовуваних підприємством операційних необоротних активів, вивчається інтенсивність відновлення операційних необоротних активів у попередньому періоді. У процесі вивчення використовуються наступні основні показники:

Коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів.

Коефіцієнт запровадження в дію нових операційних необоротних активів.

3. Забезпечення своєчасного відновлення операційних необоротних активів підприємства. У цих цілях на підприємстві визначається необхідний рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів; розраховується загальний обсяг активів, що підлягають відновленню в майбутньому періоді; установлюються основні форми й вартість відновлення різних груп активів. Більш докладно питання фінансового управління відновленням необоротних операційних активів розглядаються в наступному розділі.

4. Забезпечення ефективного використання операційних необоротних активів підприємства. Таке забезпечення укладається в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельності й виробничої віддачі операційних необоротних активів.

5. Формування принципів і оптимізація структури джерел фінансування операційних необоротних активів.

Принципове відновлення й приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового позикового капіталу (фінансового кредиту, фінансового лізингу й т.п.) і за рахунок змішаного їхнього фінансування.

У системі формування й реалізації політики управління операційними необоротними активами підприємства однієї з найбільш важливих функцій фінансового менеджменту є забезпечення своєчасного й ефективного їхнього відновлення, фінансове управління відновленням необоротних активів підлегле загальним цілям політики управління цими активами, конкретизуючи управлінські розв'язки в цій області. Послідовність розробки й прийняття управлінських розв'язків по забезпеченню відновлення операційних необоротних активів підприємства характеризується наступними основними етапами.

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства. Інтенсивність відновлення операційних необоротних активів визначається двома основними факторами — їх фізичним і моральним зношуванням. У процесі цих видів зношування необоротні активи поступово втрачають свої первісні функціональні властивості і їх подальше використання в операційному процесі підприємства стає або технічно неможливим, або економічно недоцільним.

Функціональні властивості окремих видів необоротних активів, загублені у зв'язку з фізичним зношуванням, деякою мірою підлягають відновленню шляхом їхнього ремонту. Якщо ж відносна втрата цих властивостей (, що проявляється в нездатності випускати продукцію з тою же продуктивністю або сучасного рівня якості) пов'язана з моральним зношуванням, то за економічними критеріями відповідні види необоротних активів вимагають заміни більш сучасними їхніми аналогами.

Швидкість втрати необоротними активами своїх первісних функціональних властивостей під впливом фізичного й морального зношування, а відповідно й рівень інтенсивності їх відновлення, багато в чому визначаються індивідуальними умовами їх використання в процесі операційної діяльності підприємства. Відповідно до цих умов індивідуалізуються (у певних межах) і норми амортизації різних видів операційних необоротних активів. Ця індивідуалізація норм амортизації, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів, характеризує амортизаційну політику підприємства.

Амортизаційна політика підприємства являє собою складову частину загальної політики управління операційними необоротними активами, що укладається в індивідуалізації рівня інтенсивності їх відновлення у відповідності зі специфікою їх експлуатації в процесі операційної діяльності.

Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відображає амортизаційну політику держави на різних етапах його економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Разом з тим, кожне підприємство має можливість індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні фактори, що визначають її параметри.

У процесі формування амортизаційної політики підприємства, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів, ураховуються наступні основні фактори:

Ö обсяг використовуваних власних виробничих основних коштів і нематеріальних активів. Вплив амортизаційної політики підприємства на інтенсивність відновлення операційних необоротних активів і на кінцеві фінансові результати його діяльності зростає пропорційно збільшенню обсягу власних основних коштів і нематеріальних активів;

Ö методи відбиття в обліку реальної вартості використовуваних основних коштів і нематеріальних активів. Здійснювана переоцінка цих видів операційних активів підприємства носить у сучасних умовах періодичний характер і не повною мірою відображає ріст цін на них. У зв'язку із цим, амортизаційні відрахування не характеризують повною мірою фактичне зношування цих активів і втрачають своє реновационное значення. Заниження розміру реального зношування операційних необоротних активів приводить не тільки до зменшення швидкості їх відновлення, але й до формування зайвої фіктивної суми прибутку підприємства, а відповідно вилученню в нього додаткових фінансових коштів у вигляді податку, що сплачується, на прибуток;

Ö реальний строк використання підприємством амортизируемых активів. Установлений у процесі розробки норм амортизації середній строк використання окремих видів основних коштів носить знеособлений характер і повинен конкретизуватися на кожнім підприємстві з урахуванням особливостей їх використання в операційній діяльності. Це ставиться й до використовуваних в операційному процесі окремих видів нематеріальних активів, термін служби яких підприємство встановлює самостійно;

Ö дозволені законодавством методи амортизації. Закордонний досвід свідчить про велику кількість дозволених до використання методів амортизації необоротних активів, що дозволяє підприємствам формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому діапазоні. Наше законодавство істотне обмежує використовувані методи амортизації;

Ö склад і структура використовуваних основних коштів. Методи амортизації, дозволені до використання в нашій країні, диференціюються в розрізі спонукуваної й нерухомої (активної й пасивної) частин виробничих основних коштів. Цю же диференціацію визначають і встановлені норми амортизаційних відрахувань;

Ö темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижуються база нарахування амортизації, а відповідно й розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція впливає на реальну вартість накопичених коштів амортизаційного фонду, що негативно позначається на фінансових можливостях збільшення швидкості відновлення операційних необоротних активів;

Ö інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів, що забезпечують відновлення операційних необоротних активів.

Облік перерахованих факторів дозволяє підприємству вибрати відповідні методи амортизації окремих груп операційних необоротних активів, найбільшою мірою їх, що відображають специфіку, використання в операційному процесі.

2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних необоротних активів у майбутньому періоді. Відновлення операційних необоротних активів підприємства може здійснюватися на простій або розширеній основі, відображаючи процес простого або розширеного їхнього відтворення.

3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних необоротних активів. Конкретні форми відновлення окремих груп операційних активів визначаються з урахуванням характеру намічуваного їхнього відтворення.

Відновлення операційних необоротних активів у процесі простого їхнього відтворення може здійснюватися в наступних основних формах:

Ö поточного ремонту. Він являє собою процес часткового відновлення функціональних властивостей і вартості основних коштів у процесі їх відновлення;

Ö капітального ремонту. Він являє собою процес повного (або досить високої частини) відновлення основних коштів і часткової заміни окремих їхніх елементів. На суму зробленого капітального ремонту зменшується зношування основних коштів і тим самим збільшується їхня залишкова вартість;

Ö придбання нових видів операційних необоротних активів з метою заміни використовуваних аналогів у межах сум накопиченої амортизації ( для нематеріальних активів це основна форма простого їхнього відтворення).

Відновлення операційних необоротних активів у процесі розширеного їхнього відтворення може здійснюватися у формі їх реконструкції, модернізації й інших. Вибір конкретних форм відновлення окремих груп операційних необоротних активів здійснюється за критерієм їх ефективності. Так, наприклад, якщо в результаті капітального ремонту окремих видів основних коштів сума майбутньому прибутку, генерируемой ними, буде нижче ліквідаційної їхньої вартості, відновлення ефективніше здійснювати шляхом їхньої заміни новими більш продуктивними аналогами.

4. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних необоротних активів у розрізі різних його форм.Методи визначення вартості відновлення операційних необоротних активів диференціюються в розрізі окремих форм цього відновлення.

Підсумкові результати розглянутих вище управлінських розв'язків дозволяють формувати загальну потребу у відновленні операційних необоротних активів підприємства в розрізі окремих їхніх видів і різних форм майбутнього відновлення.

 

 

Лекція 5. Управління капіталом підприємств

 

5.1.Сутність та задачі управління капіталом підприємств. Управ­ління структурою капіталу на основі фінансового лівериджу.

5.2. Фінансовий механізм управління формуванням операційного прибутку на основі системи «Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації та прибутку». Управління формуванням прибутку на основі операційного лівериджу.

5.3. Управління формуванням позикових фінансових ресурсів підприємства, його сутність, завдання та послідовність здійснення. Управління залученням банківського кредиту. Управління фінансовим лізингом

5.1.

Капітал – це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики (таблиця 1).

 

Таблиця 1

Класифікація капіталу підприємства

Характеристика капіталу підприємства	Обґрунтування характеристики капіталу підприємства
1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва	В економічній теорії виділяють три основних фактори виробництва, які забезпечують господарську діяльність підприємств: · капітал; · земля та інші природні ресурси; · трудові ресурси. У системі даних факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна роль, оскільки він об’єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які забезпечують дохід	У даній своїй якості капітал може виступати ізольовано від виробничого фактора – у формі позикового капіталу, який забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників	Капітал забезпечує необхідний рівень добробуту його власників як у поточному, так і в перспективному періодах. Частина капіталу, яка спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту
4. Капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості	У даній якості, перш за все, виступає власний капітал підприємства, який визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного ка ­піталу, який використовує підприємство, одно ­час ­но характеризує і потенціал залучення ним позикових фінансових засобів, які забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значимими факторами, форму ­єть ­ся база оцінки ринкової вартості підприємства
5. Динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня ефективності його господарської діяльності	Здатність власного капіталу до зростання високими темпами характеризує високий рівень формування і ефективний розподіл прибутку підприємства, його спроможність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І навпаки, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства

 

Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку підприємства і в забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним об’єктом фінансового управління підприємством.

Систематизація видів капіталу за основними класифікаційними ознаками:

Під загальним поняттям “капітал підприємства” розуміють різні його види, які характеризуються десятками термінів. Все це потребує відповідної систематизації термінів, які використовуються. Така систематизація проведена за найбільш важливими класифікаційними ознаками (таблиця 2).

Таблиця 2