Місце в системі неперервної освіти.

Ідея безперервної освіти займає помітне місце у ряду прогресивних ідей культури XX в. Загальнолюдська і філософська значимість цієї ідеї велика, оскільки сенс її у тому, щоб забезпечити кожній людині сталий розвиток, вдосконалення, творче відновлення протягом усього життя, отже, забезпечити процвітання всього суспільства. Саме тому держави й сьогодні шукають свою модель безперервної освіти. Першу розробку теоретичних основ що його П.Ленгранд, Еге.Фор, Р.Даве, X.Гуммель, М.Д.Кареяли, Ф. Кумбс, Р.Коптаж.

Ідея безперервної освіти – дітище XX в., та її витоки можна знайти в древніх філософів – Конфуція, Сократа, Аристотеля, Солона, Платона, Сенеки.

Безупинне освіту розвивалося як феномен практики як і педагогічна концепція. Вперше концептуально оформлена ця ідея було представлено на конференції ЮНЕСКО в 1965 р. відомим теоретиком безперервної освіти П.Ленграндом. З його повідомлення розробили рекомендації у питанні. 1972-го р. ЮНЕСКО робить наступний крок: слухається доповідь комісії, працювала під керівництвом Еге.Фора, на задану тему «Навчатися, щоб бути». Із середини 1970-х рр. ідея безперервної освіти знаходить підтримку майже в усіх країнах, стає основним принципом освітніх реформ.

Центральної ідеєю безперервної освіти є розвиток людину, як особистості, суб'єкта роботи і спілкування протягом усього його життя. Ця ідея, усвідомлена суспільством, стає системоутворюючим чинником безперервної освіти.

Розробка теоретичних основ безперервної освіти актуалізувала виникнення галузевих концепцій безперервної освіти. Однією їх стала концепція безперервного педагогічного освіти. Поява був викликано діяльністю ЮНЕСКО, і навіть увагою, виявленим у 1980-тих рр. державними органами до цього питання. Ідея безперервної освіти було закладено в «Основах законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту» (1984) й у рішеннях з'їздів вчителів, обговорювалася народний депутат на сесіях і розглядалася у пресі. Вона стала ключовою ідеєю реформи народної освіти.

Розробкою концептуальних засад безперервного педагогічного освіти у у Радянському Союзі займалися наукові колективи у Москві, Петербурзі, Хабаровську, Пензі, Мінську, Гродно. Однією із перших було представлено Концепція безперервного педагогічного освіти, підготовлена групою вчених і викладачів Московського державного педагогічного інституту їм. Леніна під керівництвом академіка В.А.Сластенина. Ця Концепція, схвалена 1989 р. Державний комітет СРСР з народному освіті як модели-ориентира для вузів, пропонувала загальну парадигму педагогічного освіти, висувала нові цілі й завдання, розглядала етапи (ланки) педагогічної підготовки.

Основні засади і завдання безперервної освіти

У основі функціонування безперервної освіти лежать такі принципи, що визначають його специфіку: гуманізму, демократизму, мобільності, випередження, відкритості, безперервності.

Принцип гуманізму свідчить про спрямованості освіти до людини, про свободу вибору особистістю форм, термінів, видів навчання, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип реалізується через створення сприятливих можливостей у розвиток творчої індивідуальності кожної людини. Людина сприймається як мета громадського прогресу.

Принцип демократизму передбачає доступність освіти у будь-якому віці завдяки різноманіттю форм навчання, відповідно до інтересами, можливостями і що потребами. Він забезпечує свободу переходу із одного навчального закладу до іншого, прискорене завершення навчання дітей і підвищення кваліфікації; означає рівних прав усіх громадян, незалежно відсословно-классовой приналежності, національних особливостей, стану здоров'я, освіту та розвитку. Цей принцип передбачає демократизацію усіх сторін життєдіяльності освітніх закладів, рівноправні відносини суб'єктів педагогічного процесу.

Принцип мобільності виявляється у різноманітті коштів, способів, організаційних форм системи безперервної освіти, їх гнучкості і готовність до швидкої перебудові відповідно доизменяющимися потребами виробництва, суспільства, людини. Він орієнтує використання різних продуктивних методичних систем і технологій.

Принцип випередження, спираючись на наукового прогнозування, потребує більше швидкого й гнучкого розвитку, перебудови навчальних установ і установ системи безперервної освіти стосовно потреб громадської практики, мобільного відновлення їхніх діяльності. Цей принцип орієнтує на це широке і активне використання нових форм, методів, засобів і перепідготовки фахівців, вмикання новаторських підходів до цього процесу.

Принцип відкритості системи безперервної освіти жадає від навчальних закладів розширення діяльності шляхом притягнення до навчання та підвищення кваліфікації нетрадиційної аудиторії, вільних слухачів. У цьому виникла потреба працювати з різними віковими верствами і групами населення, які відрізняються рівнем освіти та фахової підготовки, ставленням до утворення, життєвими устремліннями, що потребує створення додаткових факультетів, інститутів, відділень, курсів підвищення освіти і кваліфікації, проведення семінарів, клубних занять ламанути у навчальному закладі, але й її межами, і навіть організації теле і відеопрограм. Відкритість навчальних установ і освітніх систем забезпечується наявністю різних за рівню, змісту, спрямованості освітньо-виховних програм.

Принцип безперервності освіти єсистематизирующим. Заклади освіти, освітяни і підвищення кваліфікації, науку й виробництва повинні переглянути погляд в ролі і важливе місце освіти у життя людини і суспільства. Необхідно подолати орієнтацію на поверхневу «енциклопедичність» змісту, перевантаження інформаційним і фактологическим матеріалом. У змісті освіти маємо отримати відбиток проблеми розвитку суспільства, виробництва, науки, культури. Освіта має бути устремлено у майбутнє. Колишній девіз «Знання протягом усього життя» поступається місце новому - «Знання крізь усе життя».

Запропонована система принципів безперервної освіти перестав бути вичерпної, згодом доповнять з урахуванням потреб, нових поворотів у розвитку освіти.

Професійно-технічна освіта здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах за денною, вечірньою (змінною), очно-заочною, дистанційною, екстернатною формами навчання, з відривом і без відриву від виробництва та за індивідуальними навчальними планами.

Професі́йно-техні́чна осві́та — складова системи освіти України, що є комплексом педагогічних і організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Здобувається у професійно-технічних навчальних закладах.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.

Система професійно-технічної освіти складається з професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, що проводять діяльність у галузі професійно-технічної освіти, навчально-методичних, науково-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально-комерційних, видавничо-поліграфічних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих, обчислювальних і інших підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

 

Завдання Закону України "Про професійно-технічну
освіту"

Завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в
галузі професійно-технічної освіти з метою:

забезпечення громадянам України, а також іноземцям та особам
без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах,
права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їх
покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення
кваліфікації;

задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і
конкурентоспроможних на ринку праці робітниках;

сприяння в реалізації державної політики зайнятості
населення;

забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку
установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних
навчальних закладів різних форм власності та підпорядкування.

Професійно-технічна освіта є складовою системи освіти
України. Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та
організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення
оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній
ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та
професіоналізму, виховання загальної і професійної культури.
Професійно-технічна освіта здобувається у професійно-технічних
навчальних закладах. ( Частина перша статті 3 в редакції Закону
N 1158-IV ( 1158-15 ) від 11.09.2003 )

 

Література:

 

1. Педагогічна книга майстра виробничого навчання : навчально-методичний посібник / Н. Г. Ничкало, В. О. Зайчук, Н. М. Розенберг та ін.; за ред. Н. Г. Ничкало. — 2-ге вид., доп. — К. : Вища школа, 1994. — 383 с.

2. Професійна освіта: словник. Навч. посіб. / уклад. С. У. Гончаренко та ін.; за ред. Н. Г. Ничкало. — К. : Вища школа, 2000. — 380 с.

3. Основні аспекти педагогіки профтехосвіти. Навчальний посібник /Нікуліна А. С., Молчанов В. М., Верченко Н. В., Торба Ю. І. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2006. — 296 с.

4. Методи, прийоми та засоби навчання в ПТНЗ та їх ефективність. Технологія особистісно-орієнтованого уроку. Педагогічна технологія модульного навчання професії: Монографія / Нікуліна А. С., Олійник В. В., Матвєєв Г. П. та ін. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2001. — 75 с.

5. Нікуліна А. С., Торба Ю. І. Вдосконалення педагогічної майстерності майстра і викладача у процесі самоосвітньої роботи. Навчально-методичний посібник. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2003

6. Торба Н. Г. Організація та управління виховним процесом професійно-технічного навчального закладу. Навчально-методичний посібник. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2003. — 44 с.

7. Торба Ю. І. Педагогічна підготовка викладачів спеціальних та загальнотехнічних дисциплін і майстрів виробничого навчання ПТНЗ у системі післядипломної освіти. Навчально-методичний посібник. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2005. — 40 с.

8. Васильев И. Б. Профессиональная педагогика: конспект лекций для студентов инженерно-педагогических специальностей. В 2-х частях. — Харьков, 2003 (рос.)

9. Молчанов В. М. Способы активизации познавательной деятельности учащихся профессионально-технических учебных заведений. Учебно-методическое пособие. — Донецк: ДИПО ИПР, 2003 (рос.)

10. Никулина А. С., Шацкая Р. М. Активные формы и методы обучения и их применение в учебном процессе школ и профессионально-технических учебных заведений. Учебно-методическое пособие. — Донецк: ДИПО, 2002 (рос.)

11. Пашкова Н. В. Досуговая деятельность учащихся . — Донецьк: ДІПО ІПП, 2004. — 60 с. (рос.)

12. Торба Н. Г. Мотивация обучения учащихся в ПТУЗ. Учебно-методическое пособие. — Донецк: ДИПО ИПР, 2003 (рос.)

13. Устемиров К., Шаметов Н. Р., Васильев И. Б. Профессиональная педагогика /Под ред. К. Устемирова. — Алматы, 2005. — 432 с. (рос.) ISBN 9965-9635-0-9

14. Общая и профессиональная педагогика: Учебное пособие для студентов, обучающихся по специальности «Профессиональное обучение»: В 2-х книгах / Под ред. В. Д. Симоненко, М. В. Ретивых. — Брянск: Изд-во Брянского государственного университета, 2003 (рос.)

15. Общая и профессиональная педагогика. Учебное пособие для студентов педагогических вузов / Симоненко В. Д., ред., Воронин А. М., Ретивых М. В., Дуканова Е. И., Фомин Н. В. — М.: ВЕНТАНА-ГРАФ, 2005 — 368 с. (рос.) ISBN 5-88717-468-4

16. Коджасперова Г. М. Педагогика: Учеб. для студ. образоват. учреждений сред.проф.образования. — М.: Гуманит. изд. ценрт ВЛАДОС, 2003. — 352 с. (рос.)

17. Кузнецов В. В. Применение активных методов обучения в процессе профессионального обучения учащихся средних профтехучилищ: Методические рекомендации. — М., 1985 (рос.)