Додатки

Додаток 1

ВИТЯГИ 3 ДЖЕРЕЛ

Договір київського князя Ігоря
з візантійським імператором (945 р.)

… Коли Русь входить у місто, то хай не завдає зла і не має права купити шовкові тканини більше по 50 золотих; той же, хто купить шовкові тканини, хай показує їх царському чиновникові, і той привісить до тканин печать і віддасть їх тим, хто купив. Коли ж Русь іде назад, то нехай бере їжу на дорогу, скільки потрібно, ... і повертається безпечно в країну свою...

Якщо втече раб від Русі, то раба слід спіймати,... якщо ж утікача не виявлять, то нехай наші християни дадуть присягу Русі по своїй вірі, а нехристияни по своєму закону, і нехай тоді Русь бере на нас (греках) ціну раба, як встановлено раніше, по 2 шовкові тканини за раба. Коли ж утече до Русі раб кого-небудь з людей царства нашого, або з міста нашого (тобто Царграда), або з інших міст і забере що-небудь з собою, то його повернути назад, і якщо забране цим рабом з собою буде все ціле, то слід взяти за вкрадене 2 золотих...

Коли ж виявиться хто з Русі оберненим у греків у рабство, як полонений, то буде викуплений Руссю за 10 золотих; якщо ж гречин його купив, то слід йому дати присягу перед хрестом і взяти ту ціну, яку він дав за нього... Коли ж трапиться який-небудь злочин від греків, що перебувають під владою царства нашого, то (князі руські) не мають влади страчувати їх, але за повелінням царства нашого дістане він (покарання) за те, що вчинив. Якщо християнин уб’є русина або русин християнина, то той, хто вчинив убивство, буде затриманий родичами убитого і нехай (вони) уб’ють його. Коли ж той, хто вчинив убивство, втече, а він буде заможним, то хай візьмуть маєток його родичі вбитого; якщо ж той, хто вчинив убивство, бідний і втече, то його (треба) шукати, поки не виявлять; коли ж він буде виявлений, хай буде вбитий...

Додаток 2

Русская Правда Краткой редакции
(по Академическому списку)

1. Если человек убьет человека, то мстит брат за брата, сын за отца, или племянник. Если не будет кому отомстить, то положить 40 гривен за убитого; если убитый будет русин, гридин, купчина, ябедник, мечник, или же изгой и словенин, то положить за него 40 гривен.

2. Если кто-либо будет избит до крови или до синяков, то не искать этому человеку свидетелей, если же на нем не будет никаких следов, то пусть придут свидетели, если не может (привести свидетелей), то делу конец, если же за себя не может мстить, то пусть возьмет с виновного 3 гривны вознаграждения потерпевшему да еще плату лекарю.

10. Если же человек толкнет человека от себя или к себе, (то платить) 3 гривны, если выставит двух свидетелей, но если (побитый) варяг или колбяг, то пусть сам идет к присяге.

11. Если челядин скроется у варяга или у колбяга, а его в течение трех дней не вернут (прежнему господину), то, опознав его на третий день, ему (прежнему господину) взять своего челядина, а (укрывателю) платить три гривны потерпевшему.

14. Если кто опознает (свою вещь у кого-либо), то нельзя ее взять, говоря (при этом) «мое», но пусть скажет «пойди на свод, (выясним) где взял ее», если (тот) не пойдет, то пусть выставит поручника, что явится на свод не позднее пяти дней.

16. Если кто опознав своего (пропавшего) челядина, захочет его взять, то отвести (его) к тому, у кого он был куплен, а тот отправляется к второму перекупщику, и когда дойдут до третьего, то пусть скажет ему: «ты отдай своего челядина, а своих денег ищи при свидетеле».

17. Если холоп ударит свободного человека и убежит в хоромы, а господин не захочет его выдать, то господину холопа забрать себе и заплатити за него 12 гривен; а после того, если где-либо найдет холопа побитый им человек, пусть его убьет.

18. Если кто сломает копье, щит или испортит одежду и захочет их оставить у себя, то хозяин получит за это деньгами; если же кто-нибудь, сломав, попытается (сломанное) возвратить, то заплатить ему деньгами, сколько (хозяин) вещи дал при покупке этой вещи.

19. Если убьют дворецкого, мстя за обиду, то убийце платить за него 80 гривен, а людям не нужно.

20. Если убьют дворецкого в разбое, а убийцу (люди) не будут искать, то виру платит вервь, в которой найден труп убитого.

21. Если убьют дворецкого (за кражей) в доме или (за кражей) лошади, или за кражей коровы, то пусть убьют его, как собаку. Такое же (установление) и при убийстве тиуна.

23. А за (убийство) старшего конюшенного при стаде 80 гривен.

25. А за (убийство) смерда или холопа (платить) 5 гривен.

27. Если (убита) раба-кормилица, (то платить) 12 гривен.

29. А если кто уведет чужого холопа или рабу, платить 12 гривен потерпевшему.

33. Если без княжеского распоряжения будут истязать смерда, то (платить) 3 гривны, а за истязание огнищанина, тиуна, мечника 12 гривен.

34. Если кто перепашет межу или уничтожит межевой знак на дереве, то (платить) 12 гривен потерпевшему.

38. Если убьют вора на своем дворе или в доме,или у хлеба, то так тому и быть; если же додержали его до рассвета, то отвести его на княжий двор, а если же его убьют и люди видели его связанным, то платить за него.

Додаток 3

Русская Правда Пространной редакции
(по Троицкому списку)

1. Если человек убьет человека, то мстит брат или отец, или сын, или племянник; если же не будет никого, кто бы отомстил, то положить за убийство 80 гривен, если убитый будет княжим мужем или тиуном; если (он) будет русин, гридин, купец, боярский тиун, мечник, изгой или словенин, то положить 40 гривен.

3. ...Если кто злоумышленно убьет княжа мужа, а убийцу (люди) искать не будут, то виру 80 гривен платит вервь, в которой найден убитый; если же убитый простолюдин, то 40 гривен.

4. Если какая-то вервь начнет платить дикую виру, то (пусть) заплатит ее, во сколько лет сможет, ибо платит без убийцы.

5. Если убийца из(числа членов) верви окажется налицо, то им (следует) помогать ему (в платеже виры). Если (платится) дикая вира, то сообща платится 40 гривен, а головничество — сам убийца, выплачивая также совместно с другими в 40 гривен свою часть.

18. ... Если кого-либо будут обвинять в убийстве по подозрению, то пусть выставит семь свидетелей, которые снимут обвинение в убийстве; если обвиняемый варяг или другой (иноземец), то выставить два свидетеля.

22. Так и во всех делах о воровстве и по подозрению (в воровстве), если нет поличного, а иск не менее полугривны, то подвергать насильно (обвиняемого) испытанию железом; когда же (иск) менее, то подвергать испытанию водой, а если, еще меньше, то (достаточно) присягнуть.

27. Если же (кто) ударит (мечом) по руке и отвалится рука, или отсохнет, или отсечет ногу, или глаз (выколет), то (платит) 20 гривен, а за увечье — 10 гривен.

29. ...Если придет избитый до крови или до синяков человек, то не искать ему свидетелей, но пусть обидчик заплатит 3 гривни штрафа; если же на нем не будет следов (побоев), то привести свидетелей, а кто начал драку, тому платить 60 кун; если даже он, начав драку, придет избитый до крови, и подтвердят это свидетели, то все равно платит, несмотря на то, что был избит.

35. Если кто опознает свою вещь, потерянную им или украденную у него, (а именно) коня, одежду или скотину, то ему не (следует) говорить «это мое», но (пусть скажет так): «пойди на свод (выясним, где ты взял) ее». Если на своде выяснится (тот), кто виновен, то на него и падет ответственность за воровство; тогда он (истец) возьмет свою вещь, ему же будет платить виновный и за то, что пропало вместе с обнаруженной вещью; если же будет конокрад, то выдать его князю на поток..., если обычный вор, то платить три гривны.

36. ...Если свод будет только в одном городе, то истцу довести его до конца; если захватит свод и земли (вблизи города), то ему идти до третьего ответчика, а третий платит ему деньгами за поличные, с которым идут до конца свода, а истец ждет остального, т. е. (того, что не обнаружено); когда же дойдет до последнего ответчика, тот платит все, включая штраф.

37. ...Если (кто) купил на торгу что-нибудь краденное: коня, одежду или скотину, то пусть выставит двух свободных человек или мытника; если не знает у кого купил, то эти свидетели должны присягнуть в его пользу, а истец взять обнаруженную вещь, а с тем, что пропало с ней, пусть простится, ответчик же пусть простится со своими деньгами, (заплаченными за краденное), ибо сам (виноват), что не знает у кого покупал; если опознает впоследствии (того), у кого покупал это, (то пусть возьмет деньги с него), а тот пусть платит штраф князю и за пропавшее (вместе с обнаруженной вещью).

39. ...А из своего города свода нет.

56. ...Если закуп убежит от господина, то он становится обельным (холопом); если уйдет на поиски денег, притом открыто, или убежит к князю или судаям из-за обиды, нанесенной ему господином, то за это его не порабощать, но дать управу по закону.

59. Если господин обидит закупа, причинив вред его купе, то все это вернуть и уплатить за обиду 60 кун.

60. Если (господин) возьмет с него (закупа) больше денег (чем полагается), то ему (следует) возвратить взятые деньги и заплатить за обиду 12 гривен штрафа.

61. Если господин придаст закупа в обельные (холопы), то наймит получит свободу от всех денежных обязательств, а господин за обиду платит 12 гривен штрафа.

66. ...На свидетельство холопа не ссылаться, но если не будет свободного (в качестве свидетеля), то можно согласиться на боярского тиуна.
А при небольшом иске по необходимости можно согласиться на закупа.

71. Если кто уничтожит бортный знак, то платить 12 гривен.

77. Если вора не будет, то искать по следу, если не будет следа к селу или к торговому стану, а люди (члены верви) не отведут следа от себя и не поедут по следу (разыскивать вора) или воспротивятся розыску вора у них, то они платят и убытки, причиненные воровством и штраф; если след затеряется на большой дороге и села не будет, или на пустыре где не будет ни села, ни людей, то им не следует платить ни убытки за воровство, ни штраф.

90. Если умрет смерд, то его наследство идет князю; если у него в доме будут дочери, то им дать выдел; если не будут замужем, то выдела не давать.

112. Если холоп убежит и господин объявит об этом, а кто-либо, зная понаслышке или доподлинно, что тот является холопом, накормит его или поможет ему скрыться, то он платит за холопа 5 гривен, а за рабу — 6 гривен.

Додаток 4

Литовський статут 1566 р.

Жикгимонт Август б. м. король Польский, великий князь Литовский, Руский, Пруский, Жомоитский, Мазовецкий, Ифлянтский и иных. Чиним явно всим вобец и каждому зособна нинешним й на потом будучим, иж тот статут великому князству Литовскому, панству нашему и всим землям к нему прислухаючим ...А выдан єсть сесь статут на сойме Виленском великом валном, року божьего нароженья тисеча пять сот шестьдесят шостого месяца Марта, первого дня.

РОЗДЕЛ ПЕРВЫЙ
О персоне господарской

Арт. 1. Вси обыватели великого князства Литовского одним правом писаним й от нас даным сужены быть мають... почоншы от вышнего стану аж й до нижнего, тыми одными правы писаными от нас даными судити исправовати.

Арт. 2. Мы господар обецуем й шлюбуєм никого не карати на заочное поведанье, хотя бы се дотикало й о ображенье маєстату нашого господарского ...А хто бы теж кого колвек обмовляючи вчинил к соромото й зелжывости, а шло бы о честь або о горло або о которое кольвек скаранье; тогды тот, хто на кого мовит й ведет, а не доведет, тым караньем сам маеть быти каран.

Арт. 3. О ображенье маестату господарского. О ображенье маестату господарского так се разумеет, колибы хто змову албо спикненье албо бунт учинил на здоровье наше господарское, хотя бы пан бог уховал, иж бы оная змова не была учынком пополнена; таковый за слушным доводом, як о том нижой описано, честь й горло й именье стратит. Теж кгды маєстат наш ображон бывает с тое причыны, кгды бы хто бунтовал покой посполитый врушаючы против нас господара ку шкоде й речы посполитое ...

РОЗДЕЛ ТРЕТИЙ
О вольностях шляхецских и о розмноженью
великого князства Литовского

Арт. 1. О розмноженью великого князства Литовского. Мы господар обецуем теж й шлюбуєм за себе й за потомки наши великие князи Литовские под тоюж присегою нашою, которую есьмо учинили всим обывателем всих земль великого князства Литовского й всих земль ку нему здавна й тепер належачих у славе, титуле, столицы, зацность, й владзы, й можность роска зованью, й в иншых всих належностях й прислухиванью й в границах ни в чом не вменшати й о вшем примножати.... за щастливого панованья своего чынити стеречы й боронити будем, с помочью божьего стараючисе о примноженье й вывышенья того панства й всих станов достойности оздоб й пожытков з наиболшого пилностью й всилованьем нашим.

Арт. 2. О вольностях шляхецских. Теж мы господар обецуем словом нашим за нас й за потомки наши великие князи Литовские под таким же обовязком нашим, яко вышей у первом артикуле ест описано, иж всих князей й панов рад, як духовных, так й свецских, й всех врядников земских й дворных, панов хоруговных, шляхту, рыцарство, мещане й всих людей посполитых у великом князстве Литовском й во всих землях того панства нам заховати при свободах й вольностях хрестиянских, в которых они, яко люде вольные, вольно обираючи из стародавна из вечных своих продков собе панов й Господарей великих князей Литовских, жыли й справовали прикладом й способом волных панств хрестиянских,...

Арт. 3. Мы господар обецуем размножати великое князство Литовское...

Арт. 37. Хто бы именье от нас даное в кого отыймовал. Теж уставуем, кому быхмо мы господар именье або люди й земли дали, а хто иншый по той данине нашой тое именье отнял; тогды тот, у кого отнято, можеть того доходити й правом поискивати, нижли большей искати не можеть одно, яко ему дано й як на нас господаря то держано, толко бы давности земское от того часу, яко ему дали, не омешкал.

Арт. 39. Мы господар шлюбуем однакую справедливость всим чинить, а [пересуду] мы й Панове ради наши брати не маем. Обецуем теж з ласки й добрости й милости нашой господарской ку подданным нашим, всему рицерству великого князства Литовского, под сумненьем нашим, иж мы господар й Панове рада наши маєм кождому стану всим заровно однакую справедливость чинить без отволоки, а от права не маем ничого брати; ... А што се дотычеть почтивостей шляхецских, а то жаден с панов рад ани суд замковый ани теж суд земский поветовый не маеть судити, толко мы сами господар с порадою панов рад наших великого князства Литовского судити маем обычаем вышейписаным. Ведже што здавна й теперь в сем статуте суду замковому належыть, то суд замковый судити й отправовати маеть.

РОЗДЕЛ СЕМЫЙ
О записех й продажах

Арт. 1. О записех на именья свои отчызные й материстые. О записех на именья свои отчызные материстые и всяким обычаем набытые,...

Што вси от сего часу й дня водно й моцно кождому именья свои отчызные й земские материстые й выслужоные купленые й яким кольвек обычаем набытые й названые, не смотречы третее й двох частей, яка перед тым бывало в статуте обычаем стародавным, але все с домом, хто их што маеть, будь теж половицу або й которую их часть, й по собе й у одно або люди земли, што хотя от них водле доброе воли своее й мысли, отдати, продати, даровати й записати заставити, от детей й близких отдалити, подле баченья своего тым шафовати. Й хотя бы перво которую часть албо половицу именья своего альбо што кольвек люди земли кому продал записал; тогды остаточных именей своих потому ж волен шафовати вечностью заставою, як воля его будеть, отдаляючы то от детей [й] близких своих. А ведьже кождый таковый, або продасть альбо даруеть, сам очивисте перед нами господарем об’явити маеть, або перед урядом земским, где в котором повсте тое именье лежит, або до которого суду земского прислухаеть.... а тот кому, продано або яким кольвек обычаем записано будет, с тым листом записом своим й теж записом врядовым маеть ехати або послати до того вряду земского поветового, где в котором повете именье лежати будеть, а то оповедавши маеть до книг земских тот запис свои увести, а уряд урядови верити маеть.

Арт. 3. Хто бы хотел именье свое отчизное продати або зоставити. ... тогды маеть прийти перед нас господара або перед вряд земский, в котором повете тое именье лежит, об’явити перед судом земским, которая продажа за таковым обычаем будеть моцна й вечне держана, хотя бы на то й потверженья нашего господарского не было. А ведьже тот, кому будеть записано, того ж часу маеть, взявши возного з уряду поветового, увойти в держанье й того именья пакли бы по оном записе в держанье того именья не пришол, а давность земскую десеть лет промолчал, тогды таковая продажа й застава потом моцы ни которое мети не будеть.

Арт. 4. О вольности продати третюю часть на вечность. Уставуем, хто бы хотел именье своє отчизное продати на вечность; тогды только третюю часть именья отчизного вольно ему на вечность продати, а две части того ж именья в суме зоставити....

Арт. 5. О записех аменей купных. Уставуем теж, иж кождому будет вольно именье свое куплю й выслугу отдати й продати й кому хотечы записати, бы теж кому й обчому, от детей й близких своих все не менуючи третее части; а ведь же тые тым же обычаем, пришедши перед нас господаря або перед вряд земский часу роков судовых, маеть обьявити й сознати й до книг земских тую продажу свою записати, за которым оповеданьем тая продажа маеть вечне держана быти. ...

РОЗДЕЛ ОСМЫЙ
О тестаменьтех

Арт. 1. Хто можеть а не можеть о речах своих рухомих тестамент чинити. Уставуем, иж кождый маеть мети моц о речах своих рухомых тестамент чинити, кром тых парсун нижей описаных, которые парсуны иж подле права не мають ничого вольного, для того тестаментом никому ничого отдати не могуть: наипервей дети лет зуполных не маючие, законники будучи в законе не привильеваном, принемши й потвердившися в законе, сынове з отцем недельные окром речей набытья своего властного або выслуг, бо теж в чужую моц поданые, то ест тот кого бы кому выдано з его статки, шаленые, кацеры, невольники, от розуму отходячие, а ведьже тые, коли к собе прийдуть, моцны тестамент свой чинити, так теж й чти отсужоные не могуть тестаментов чинити.

Арт. 4. Ни хто не можеть невольнику своєму ничого записати, вольним не вчинивши. Уставуем, иж кождый якого кольвек стану невольнику своему, не вчинившы его на перед вольным, ничого тестаментом записати не может, абы его первей вольным учинил. А ведьже тестаментом иж каждым листом явным можеть невольника своего вольным учынити, а учинившы, тым же тестаментом можеть ему што рухомого водле воли своее записати.

Арт. 5. Кождый слуга путний й мещанин мест неупривильеваных й теж человек простий як маеть тестамент чинити. Уставуем, иж кождый с таковых людей волен тестамент чынити о речы своє рухомые й описати третюю часть маетности своее всее кому хочеть, а две части тых же рухомых речей маеть зоставити дитяти в дому своем, для отслугованя с тое земли свое, на которой седить; а не будеть ли мети детей ино предсе тые две части маетности его маеть зостати в дому его ку службе оного пана, на чыей земли седить. ...

РОЗДЕЛ ОДИНАДЦАТЫЙ
О кгвалтех й о головщызнах шляхецких

Арт. 1. Хто би на чий дом або на господу умисльне наехал, хотечи его забити. ... , а умыслне наехавши або нашедши, а в том дому кого кольвек ранил або забил, а то бы на него переведено было слушным доводом; таковый горло тратит, а головщизна близким з именья плачена быти маеть. А естьли бы кгвалтом наехал або на дом нашол, а никого не ранил а ни забил, а знаки предсе кгвалту або шкоду якую учинил; тогды только за кгвалт будеть повинен платити дванадцать рублей грошей й шкоду оправити за слушным доводом, а горла для нахожденья кгвалту не тратит....

Арт. 2. О довод кгвалту, як мають осведчати й обжаловати.... естьли бы на чый дом або на господу чью наехал й забил кого; тогды скоро по оном кгвалте того ж часу кгвалт й того забитого маеть оповедати й сказати околичным суседом своим, а в небытности их ино врядникам их шляхте людем добрым, а в недостатку шляхты ино также околичным суседом своим, хотя й не шляхте только людем добрым веры маеть оказати, а потом обжаловати вряду замковому або двору нашому, которий близший будеть, и возного взяти й так же сказати кгвалт й забитого, й тот кгвалт й жалобу в книги записати.

РОЗДЕЛ ТРЕТИЙНАДЬЦАТЬ
О грабежох й навезках

Арт. 5.... Если бы чия челядь невольная втекла, а заповедана бы з якого перейму, й женучи за нею в погоню в кого бы ее нашол; тогды маеть тому, в кого челядь зостанет, пореєм дати, с чого будеть первей заповедал. А естли бы заповеди й перейму, в кого оную челядь нашел, недал, а тот бы ему не хотел тое челяди без перейму выдати, й взял позем кгвалтом, а до права о то был позван; тогды тот за тым позвом повинен будеть стороно жалобливой платити, яко за кгвалт дванадцать рублев грошей. ...

Арт. 6. О грабеже человека князского, панского й земянского. Уставуем, естли бы шляхтич чиих людей пограбил на торгу при церкви на добровольной дорозе; таковый маеть стороне обжалованой вины заплатити шесть рублей грошей, а грабеж з навезкою отдати, то ест коня конем вола волом навезати. ... А мужик мужика естли бы при костеле або на торгу на дорозе пограбил; маеть заплатити три рубли грошей а грабеж всякий также з навезкою платити маеть, коня конем, вола волом, а корову коровою, й кождое быдло, якое пограбил, таковым навезавши маеть отдати, або ценою заплатити...

РОЗДЕЛ ЧОТЫРНАДЦАТОЙ
О злодействе всякого стану

Арт. 4. О важности лица, за што злодей каран быти маеть. Уставуем, иж кождый злодей з лицом приведеный й правом покананый при лицы, которое бы стояло вышей полтины грошей; маеть горлом каран быти. А што бы за полтину грошей не стояло; маеть у столпа дубцы бит быти, а лицо маеть вернути тому, чиє єсть, а навезка на тое лицо з маетности его маеть быти плачена, а не будеть ли чим мети навезки платити, тогды ухо тому злодею маеть урезано быти....

Арт. 6. ... Кому бы покрадени кони, волы, быдло й иные речи в дому, а тот шкодный поднял бы след тое шкоды своее, й собравшы людей добрых околичных суседов водле давного обычаю гонил следом, а тот след где бы ку которому селу або в чий дом привел; тогды маеть послати до того села або до дому, где след вшол, людей добрих сторонних веры годных, абы з села своего й з дому, где бы след вшол, або з кгрунту земли села своего след вывели. Таковое село або в чий дом след будете вшол, мають тот след в тое копы взяти й з села або з дому й з земли, своее того села след вывести аж до иншое границы, куды тот след пойдеть. А естли бы тое село, до которого след приведен, от себе следу не вывели ... на таковом застановившисе копа тая, где следу не отведено ... мають послати по возного до вряду нашого замкового, й с тым возным й люди сторонные копа вся мають оную шкоду осумовати, на чом оный шкодный самотреть присегнет, й приложить до того села, абы они шкоду заплативши собе винного искали. А по сказанью мають через возного й сторону, которие при том были, обьявити вряду й половину пересуда дати, а вряд маеть рок заплате зложити, й яко рок выйдеть; тогды вряд оного пана листом своим напоменути маеть, абы водле права оного суду копного заплату чинил, а не будеть ли хто хотети, тогды тая шкода з уряду отправена маеть быти.

Арт. 11.0 покраденье свирна або клети панское шляхецское й теж клети мужицкое. Теж уставуем, кгды бы покрадено которому пану або земенину свирен скарбний або спижарный, а то бы на кого правом было переведено; тогды за таковый свирен будеть повинен заплатити дванадцать рублей грошей, й шкоду покраденую за присегою оправити. Тым же теж обычаем естьли бы мужик мужику клеть выкрал; тогда за покраденье клети мужику три рубли грошей, й шкоду всю з дому злодейского маеть за присегою плачоно быти. А за навезку об его злочынство, або колько их будеть, мають горлом караны быти.

Арт. 29. О человека отчизного й человека хто его выкрал. Уставуем, естли бы хто вывел або выкрал чиего человека отчизного або челядника невольного, а погонен был на дорозе й пойман с тым человеком або с челядью; тогды маеть с тым лицем веден быти до вряду нашого, где наближей будеть, а вряд маеть ему справедливость учинити....

Додаток 5

СТАТТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Бють чолом великому государеві цареві і великому князеві Олексію Михайловичу, всеї Великої і Малої Росії самодержавцеві і многих держав государеві й обладателеві піддані його царського величества Богдан Хмельницький гетьман Запорозького війська і весь мир християнський російський, аби його царське величество пожалував їх тим (дав їм те), про що битимуть чолом (проситимуть) посланики їх, а вони його царському величеству служитимуть во-віки в усім що їм государ повелить.

1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського величества правити, і всякі доходи по правді віддавати до казни. А то тому, що воєвода царського величества, приїхавши, почав би права їх ламати і якісь устави заводити, і то було б (Українцям) прикро; а як будуть старшими місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.

Що до сеї статті царське величество пожалував — велів бути по їх прошенню. Мають по містах бути урядниками війти, бурмистри, райці, лавники, і доходи всякі грошеві і хлібні збирати на царське величество і віддавати до государевого скарбу тим людям, которих пришле царське величество. І ті прислані люде, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають доглядати зборщиків, щоб робили по правді.

2. Писареві військовому по милости царського величества щоб давано 1000 золотих польських на підписків (канцеляристів), на судей військових по 300 золотих польських, на писаря судейського по 100 зол., на хорунжого сотенного по 30 зол., на бунчужного гетьманського 50 зол.

Царське величество пожалував, велів бути по їх проханню; а давати ті гроші з тамошніх доходів.

3. На писаря і на судей військових, на 2 чоловіка, і на всякого полковника, осаулів військових і полкових щоб було по млину, для прогодовання, тому що несуть великі видатки.

Царське величество пожалував, велів буть по їх проханню.

4. На роботи військової армати, на пушкарів і всіх робочих людей що бувають при арматі, аби царське величество зволив вчинити милостиву ласку на зимове прогодованнє і пристановище; також на арматного обозного 200 зол., а на хорунжого 50 зол.

Царське величество пожалував, велів дати з тамошніх доходів.

5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до війська Запорозького аби було вільно приймати, а коли б було щось противне царському величеству (в сих посольствах), мусять вони (козаки) сповіщати царське величество.

До сеї статі царське величество велів: послів з добрими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і скоро, за чим вони приходили і з чим їх одправлено. А котрі посли будуть присилатися з справами противними царському величеству, тих послів і посланників затримувати в війську та писати про них зараз же до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин.

6. Про митрополита київського дано послам устний наказ. А в розмовах посли били челом, щоб царське величество велів дати свою государську жаловану грамоту на його маєтности.

Царське величество пожалував: митрополитові і всім людям духовного чину велів дати свою государську жалувану грамоту на маєтности, которими вони тепер володіють.

7. Аби царське величество зволив післати своє військо під Смоленськ не гаючися ні трохи, аби неприятель не міг собі ради дати і сполучитися з иншими (військами), бо тепер війська (польські) потомлені—нехай не вірять ніякому лукавству (Поляків), коли б почали що вимишляти.

Царське величество постановив на неприятеля свого польського короля йти самому і бояр та воєводів післати з великим військом, як просохне і почне бути паша.

8. Аби наємного війська тут на польськім пограничу, для без-печности було з 3000 або скільки буде воля царського величества — хоч і більше.

Військові люди царського величества на пограничу для охорони України завсіди були і надалі будуть стояти.

9. Завсіди був такий звичай, що війську Запорозькому плачено. Бють чолом і тепер царському величеству, аби давано на полковника 100 єфимків, на осаулів по 200 золотих, на осаулів військових по 400 зол., на сотників по 100 зол., на козаків по 30 золотих польських.

Попередніх літ присилав до царського величества гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорозьке і били чолом багато разів, щоб його царське величество їх пожалував, уступився за них задля православної християнської віри і святих божих церков, прийняв їх під свою високу руку і дав поміч на неприятелів. Великому государеві нашому в тім часі не можна було вас прийняти під свою государську високу руку, тому що у його цар. величества була вічна згода з королями польськими і в. кн. литовським. А хоч з королівської сторони батькові цар. величества святої памяти вел. государеві Михайлові Федоровичеві і дідові його, святійшому патріархові Філаретові Никитичови, і великому государеві нашому Олексієві Михайловичу сталося багато нечести і ганьби, то в тім згідно з королівськими грамотами і соймовими постановами царське величество чекав поправи. А гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорозьке хотів помирити з королем польським тим способом: аби король Ян Казимир учинив з ними згоду на підставі Зборівському трактату: православної віри християнської не гонив, уніятів усіх викорінив, — зате царське величество хотів вибачити вину всім винним людям, котрим за образу його государської чести належала кара смертна. Про се посилав він до короля Яна Казимира своїх великих і уповноважених послів: боярина і намісника великопермського Бориса Олександровича Репнина — Оболенського з товаришами. І ті великі і уповноважені посли царського величества про ту згоду і про вчинки королеві і панам-раді говорили на всякі способи. Але Ян Казимир і пани рада на се ніяк не пристали, і сю велику справу взяли за ніщо, а тих великих і уповноважених послів царського величества відправили з нічим. Тоді великий государ наш, видівши так багато несправности з королівської сторони, грубости і неправди, і бажаючи оборонити православну християнську віру і всіх православних християн від гонителів Латинян (католиків), що хочуть церкви божі знищити і віру християнську викорінити, прийняв вас під свою високу руку. А для оборони вашої зібрав багато руського, німецького і татарського війська — сам великий государ наш іде на неприятелів і посилає бояр своїх і воєводів з великим військом, і на те зібраннє війська, за государевим наказом, роздано великі гроші.

Тому їм, послам, тепер, бачучи таку ласку до них царського величества й оборону, говорити про плату Запорозькому війську не годиться. Як був у гетьмана Богдана Хмельницького государів ближній боярин і намісник тверський Василь Василевич Бутурлин з товаришами, гетьман в розмовах з ними про число Запорозького війська говорив, щоб зробити 60 тисяч, а коли б і більше того числа було, государеві в тім шкоди не буде, бо вони просити плати у государя не будуть. Про се відомо їм, Самійлу і Павлу, й іншим людям, які тоді були при гетьмані. Які доходи в Малій Росії по городах і містах, про се царському величестві не відомо, і великий государ посилає дворян, щоб списали доходи. Як ті дворяни царського величества опишуть всякі доходи і обрахують, тоді, по обміркуванню царським величеством, буде наказ про плату Запорозькому війську. А тепер царське величество, жалуючи гетьмана і все Запорозьке військо, давнім звичаєм предків своїх, великих государів, хоче післати гетьманові і всьому війську Запорозькому своє государське жалуваннє золотими.

10. Коли б мала напасти Кримська орда, тоді треба на неї наступити від Астрахани й Казани, також і Донським козакам бути готовими. А тепер вона (орда) ще в брацтві (з козаками), треба дати час і її не зачіпати.

Наказ і повеліннє до козаків на Дін післано: коли Кримські люди не будуть зачіпати, то й на них іти не велено. А коли Кримці зачіплять, то царське величество велить на них іти походом.

11. Кодак город на границі з Кримом, там гетьман завсіди по 400 чоловіка держить і харч усякий їм дає — тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчом і порохом для армати. Також і тим, що за Порогами коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, — бо його неможна самого без людей лишати.

До сеї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали, і скільки доходу буде зібрано на царське величество.

А що в вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольности велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб війська Запорозького було 60.000. — То великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. То ж як ви, посли будете у гетьмана Богдана Хмельницького, скажіть йому, щоб він велів скоро козаків розібрати, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписсю прислав негайно царському величеству.

Додаток 6

ПРИВІЛЕЙ ВІЙСЬКУ ЗАПОРОЗЬКОМУ

З ласки божої ми великий государ (і т. д.) пожалували сьмо наших підданих Богдана Хмельницького, гетьмана Запорозького війська, і писаря Івана Виговського, судей військових, полковників, осаулів, сотників і все військо Запорозьке.

В нинішнім 162 році гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорозьке за ласкою божою віддались під нашу государську високу руку і вчинили присягу нам, великому государеві і нашим дітям і наслідникам на вічне підданство, і в місяці березні прислали до нас вони, гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорозьке своїх посланників Самійла Богданова суддю військового та Павла Тетерю полковника переяславського. В листі своїм до нас, великого государя, писав гетьман і били чолом його посланники, щоб ми, великий государ, пожалували його, гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорозьке, — веліли потвердити їх права і вільности військові, які були за вел. князів руських і королях польських — що судилися (розумій: своїм судом) і вільности свої мали в маєтках і судах, — аби в ті їх військові суди ніхто не мішався, а щоб судились вони своїми старшими, і щоб їх давніших прав, даних людям духовного і світського чину від великих князів руських і королів польських ми не нарушали, і на ті їх права дали нашу жалувальну грамоту за нашою государською печаттю. Щоб військо Запорозьке реєстрове ми означили в шістдесята тисяч і те число щоб завсіди було заповнене. А коли б волею божою прийшла гетьманові смерть, аби ми, великий государ, лишили війську Запорозькому вибрати гетьмана, самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть, вони про те об’являть нам. А що на булаву гетьманську дано було Чигиринське староство з усіми приналежностями, то щоб і ми, великий государ, пожалували, веліли бути йому при булаві. Маєтків козацьких і земель які мають для прожитку, аби відберати від них не веліли; також аби діти вдів, які зістаються після козаків, мали права такі як діди й батьки їх. Послів, що здавна приходять до Запорозького війська з чужих земель, котрі будуть з чимсь добрим, тих гетьманові і Запорозькому війську аби ми лишили приймати, а колиб щось було противне нашому царському величеству, аби про те зараз оповіщали нам, великому государеві.

То ми, великий государ, підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана війська Запорозького і все наше військо Запорозьке пожалували — веліли їм бути під нашою, царського величества, високою рукою, згідно з давнішими їх правами і привилеями, даними їм від королів польських і вел. кн. литовських, і тих прав і віль-ностей нічим нарушати не веліли. Судитися веліли їм у своїх старших по давнішим правам їх, а наші царського величества бояре і воєводи в їх військові суди мішатися не будуть. Число Запорозького війська, за їх власному проханнєм, веліли ми означити в 60.000 реєстрових, і щоб завсіди се число було повне. А коли б волею божою прийшла гетьманові смерть, ми, великий государ, лишили Запорозькому війську вибирати гетьмана самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть гетьманом, про те писати до нас, великого государя; а той нововибраний гетьман аби вчинив присягу нам, великому государю, при тім кого ми вкажемо.
А при булаві гетьманській веліли ми бути Чигиринському староству, по попередньому, з усіми приналежностями, які були при нім давніше. Також маєтків козацьких і земель, які вони мають для прожитку, від них і від дітей удів, які зістаються по козаках, ми не веліли відберати, а бути при них по давньому. А коли почнуть приходити в військо Запорозьке до гетьмана Богдана Хмельницького посли з котрихось пограничних держав з чимсь добрим, ми, великий государ, таких послів гетьманові лишили приймати і відправляти, а нам, великому государеві, зараз писати про все: з яких держав і в яких справах ті посли були прислані і з чим відправлені. А коли б якісь посли були прислані від когось з якоюсь справою противною нам, великому государеві, — таких послів війську затримувати і також зараз писати про них до нас, а без нашого указу назад їх не пускати. А з турецьким султаном і з польським королем без нашого указу зносин не мати.

І з ласки нашої підданим нашим: Богданові Хмельницькому гетьманові і всьому війську Запорозькому бути під нашою високою рукою по своїм давнішим правам і привилеям і по всім вище писаним статтям. Служити нам, великому государеві, і сину нашому государеві царевичеві князеві Олексієві Олексієвичеві і наслідникам нашим щиро, всякого добра шукати і на наших неприятелів, куди їм буде наш государський наказ, ходити і битись, і у всім бути в нашій государській волі во віки.

А що вище згадані посланники Самійло і Павло іменем Богдана Хмельницького гетьмана і всього війська Запорозького били чолом про инші статті нашому царському величеству і подали ті статті нашим ближнім боярам Олексієві Никитовичу і Трубецкому, Василеві Василевичу Бутурлину, Петрові Петровичу Головину і думному дяку Алмазові Іванову, — ми, великий государ, ласкаво вислухали ті статті, і яка воля наша на котру статтю, то веліли ми підписати під тими статтями, і ті статті з нашим указом веліли дати тим посланникам Самійлові і Павлові.

І хочемо ми його, гетьмана Богдана Хмельницького, і все військо Запорозьке держати в нашій милостивій ласці і піклуванню — нехай вони будуть певні нашої государської милости.

Дана ся жалувальна грамота нашого царського величества за нашою державною печаттю в нашім столичнім місті Москві року від сотворення світу 7163 г., місяця марта 27 дня. З божої ласки великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всеї Великої і Малої Росії самодержець.

Додаток 7

ПРИВІЛЕЙ ШЛЯХТІ

Нинішнього 162 року, як гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке і вся Мала Русь піддалися під нашу царську руку і зложили присягу нам і нашим дітям і наступникам, і в місяці березні присилали своїх посланників С. Богдановича і П. Тетерю, щоб ми його, гетьмана, і все військо Запорозьке пожалували: шляхті благочестивої віри, що пробуває в Малій Росії і присягу нам зложила, щоб ми дозволили бути при своїх шляхетських вільностях, правах і привилеях: старших з-поміж себе вибирати собі на уряди судові, маєтностями своїми володіти свобідно, як то було давніше за королів польських, і суди земські й громадські відправляти через урядників, яких вони з-поміж себе виберуть. То ми на проханнє підданого нашого, Б. Хмельницького, і всього війська Запорозького, тій шляхті, що пробуває в нашій батьківщині — Малій Росії, веліли бути під нашою високою рукою на давніх правах і привилеях, як були їм надані права, привілеї і вільности від польських королів. Вільностей їх шляхетських ні в чім порушувати не позволимо. Вибирати їм старших з-поміж себе на уряди судові, земські і гродські, маєтностями своїми володіти і своїм правом судитися ми їм позволимо. Мають сі мешканці нашої батьківщини, Малої Росії, — шляхта — жити під нашою високою рукою за своїми давніми правами і привилеями, в вільностях шляхетських свобідно і без якої небудь неволі, так і у сій нашій жалувальній грамоті написано, служити і всякого добра бажати нам, сину нашому Олексієві і наступникам нашим, на наших неприятелів, куди буде від нас звелено ходити і битися з ними, а нашій волі в усім бути послушними^*.

Додаток 8

ПАКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ
ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО^**

між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах.

Во ім’я отця, і сина, і святого духа, прославленого у святій Трійці Господа Бога.

Нехай буде на вічну славу і пам’ять Війська Запорозького і народу Руського.

Господь дивний і незбагненний у судах своїх, милосердний у довготривалій терпеливості, праведний у карі, від самого сотворіння цього видимого світу він найсправедливішими терезами свого суду одні царства і народи підносить, а інші за гріхи й провини принижує, одних пригноблює, інших звільняє, одних возвеличує, інших притискає. Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський) імператор, замисливши умиротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом і власну дочку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дружину)^*. Пізніше уславлений в небесах той же найсправедливіший суддя — Господь Бог за численні провини та гріхи піддав багатьом стражданням покараний народ Козацький, принизив його і ледве не знищив дощенту навіки. Згодом завдяки переможній зброї королів польських Болеслава Хороброго і Стефана Баторія (Господь) підкорив (цей народ) Королівству Польському. І хоч безмежний і незбагненний у своїх справедливих рішеннях Бог покарав наших попередників незчисленними стражданнями, однак розгніваний і ще не до кінця відданий порокам, вище названий народ Козацький, що доти перебував під тяжким польським ярмом, прагнучи відновити колишню свободу, повстав за ревну віру православну, за закони батьківщини і старі вольності під проводом лалкого борця, найвідважнішого керманича вічної пам’яті Богдана Хмельницького, який за допомогою самого Бога і непереможною поміччю найяснішого короля Швеції, безсмертного і славної пам’яті Карля X, з’єднавши сили Кримського Ханства і Війська Запорозького, а також завдяки власному прозорливому старанню, пильним турботам і величі духу, збройно звільнив від польського рабства Військо Запорозьке і пригноблений народ Руський і цілком добровільно піддав і себе, і народ Царству Московському, сподіваючись на те, що вони, будучи самі такого ж обряду, як і ми, дотримуватимуться своїх зобов’язань відповідно до прийнятих пактів і конституцій, скріплених присягою, і що він назавжди збереже Військо Запорозьке і вільний народ Руський під його покровительством при непорушних правах законів та вольностей. Однак після смерті вищеназваного гетьмана Богдана Хмельницького, який благочестиво почив, Московське Царство взя-
ло намір, дошукуючись багатьох засобів і способів, позбавити Військо
Запорозьке його вольностей, підтверджених власною присягою, призвести його до остаточного знищення і накласти рабське ярмо на вільний народ, який ніколи не дозволяв себе завоювати силою зброї. І тоді що разу, як Військо Запорозьке терпіло таке насильство, воно мусило власною кров’ю та відважним повстанням захищати недоторканість своїх законів і вольностей, захист яких сам Бог, месник беззаконня, милостиво підтримував.

Нарешті тепер уже недавно, за часів ясновельможного Гетьмана Івана Мазепи, що благочестиво почив, вищеназване Царство Московське, прагнучи втілити свої нечестиві наміри за допомогою сили і платячи нам злом за добро, замість вдячності і справедливої шани за таку велику й вірну службу, за (наші) військові видатки, що довели нас до повного розорення, за незчисленні героїчні подвиги і криваві ратні труди, вирішило перетворити козаків на регулярну армію, підкорити своїй владі міста, відмінити права і вольности, знищити з коренем Військо Запорозьке, що перебуває в пониззях Дніпра, і навіки стерти його ім’я. Усе це було очевидним, і нині існують докази на це, документально підтверджені. І тоді згаданий вище святої пам’яті ясновельможний Гетьман Іван Мазепа, перейнявшися законною ревністю до недоторканості батьківщини, законів та вольностей Війська Запорозького, палаючи пристрасним бажанням і в дні свого видатного гетьманату і після власної смерті — для увіковічнення свого імені — не тільки побачити на власні очі нашу батьківщину, а також Військо Запорозьке неушкодженими, але й залишити їх процвітаючими, з помноженими і розширеними вольностями, піддав себе під непереможне покровительство Найяснішого наймогутнішого короля Швеції Карла XII, який за особливим господнім провидінням направився зі своїм військом на Україну. Ось так він (Мазепа) пішов по слідах свого попередника найвідважнішого святої пам’яті Гетьмана Богдана Хмельницького, який при взаємній згоді і стратегічній передбачливості (вступив у союз) з найяснішим королем Швеції, такого ж імені дідом його священної королівської величності Карлом X, прагнучи до звільнення своєї батьківщини з-під тяжкого польського рабства, і так само у відповідь на свої прохання отримав допомогу для вигнання польських військ. І хоча й безмірною була справедливість Господа і ревно сприятливою до благочестиво померлого гетьмана, однак відступилася від нього не тільки у мінливому жеребі війни, але й привела його самого сюди до Бендер, щоб покорився закону смерті. Осиротіле після смерті свого гетьмана Військо Запорозьке, не втрачаючи надії здобути омріяну свободу і покладаючи тверду надію на допомогу Бога і на підтримку найяснішого і наймогутнішого короля Швеції, а також на те, що їхня справа як справедлива мусить неодмінно восторжествувати, для її продовження і для поліпшення військового порядку ухвалило, одержавши підтвердження своїх прохань від нашого найяснішого покровителя, його священної королівської величності короля Швеції обрати нового Гетьмана і провести його вибори у визначений час на місці поблизу Бендер, призначеному для акту обрання публічній раді, під головуванням пана Костянтина Гордієнка, свого кошового отамана. А далі всі, цілком одностайно, разом із старшинами та урядниками, що були послані від Війська Запорозького, розташованого на Січі, з давнім звичаєм і за стародавніми законами обрали вільним голосуванням на гетьманство пана Пилипа Орлика, гідного гетьманської посади і здатного з Божою поміччю при підтримці його священної королівської величності короля Швеції, глибоко розуміючи стан речей і маючи досвід, взяти на себе у загрозливих і тривожних обставинах теперішнього часу цей тяжкий і небезпечний гетьманський тягар, перейнятися пильною турботою про потреби батьківщини, обмірковувати, керувати й вирішувати те, що потребуватиме вирішення. А оскільки дехто з колишніх Гетьманів, наслідуючи деспотичне московське правління, зухвало намагався привласнити собі, всупереч праву й рівності, необмежену владу, не соромлячись нехтувати давніми законами і вольностями Війська Запорозького і тяжко пригноблюючи простий народ, тому ми, присутня тут старшина, і ми, кошовий отаман з Військом Запорозьким, попереджаючи подібні прецеденти, а головне — щоб здійснити таку важливу справу, як виправлення і піднесення своїх принижених прав та вольностей в особливо зручний час, коли згадане Військо Запорозьке знайшло собі захист не деінде, а під опікою його Священної Королівської Величності короля Швеції, і тепер твердо і без вагань її визнає, ми уклали угоду з паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом, і ухвалили, щоб не тільки Його Ясновельможність у щасливі дні свого Гетьманату стежив за виконаннями пактів і конституцій, викладених нижче по пунктах і підтверджених його присягою, але щоб цього незмінно дотримувалися також і наступні Гетьмани Війська Запорозького.

Оскільки серед трьох богословських чеснот перше місце посідає віра, то й перший пункт нехай буде про Віру Православного Східного Обряду, якою колись відважний Козацький народ був просвітлений через хозарських князів від Константинопольського Апостольського престолу. І відтоді аж донині (наш народ) твердо в ній перебуває, ніколи не стривожений чужинською релігією. Добре відомо усім, що славної пам’яті Гетьман Богдан Хмельницький з Військом Запорозьким не через якусь іншу причину розпочав законну війну проти Польської Держави, лише прагнучи належної по праву свободи і захищаючи Православну Віру, яку всіляко пригноблювали польські влади і принаджували до об’єднання з Римською Церквою. Після знищення на батьківщині чужинської Новоримськоі Релігії (Хмельницький) із названим Військом Запорозьким і народом Руським не з якої іншої причини віддався під захист Московського Царства добровільно прийнявши його зверхність, а лише задля союзу Православної Віри. Тому теперішній новообраний Ясновельможний Гетьман, коли всемогутній Господь Бог сприятиме військовому щастю Його Священної Королівської Величності короля Швеції у збройному порятунку нашої батьківщини від ярма московського рабства, буде зобов’язаний і примушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. А якщо б вона коли-небудь таємно або явно об’явилася, то (гетьман) повинен буде сам з власної ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості її прихильників. Особливо ж він не повинен допускати співіснування на Україні облудного Іудаїзму, докладаючи особливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Східного Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі, і щоб ширилася слава Божа, і щоб при ново-збудованих церквах множилося навчання руських дітей вільним мистецтвам, і щоб віра Господня міцніла й процвітала серед чужинських релігій як троянда серед колючок. А задля більшого авторитету першого в Малій Русі Київського митрополичого престолу і для зручнішого керівництва духовними справами згаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування первісній екзаршій владі Константинопольського Апостольського престолу, щоб таким чином відновити зв’язок і послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольського Константинопольського престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.

Подібно до того, як будь-яка держава існує і міцніє завдяки недоторканій цілісності кордонів, так і наша батьківщина, Мала Русь, нехай лишається у своїх кордонах, затверджених угодами Польської Речі Посполитої, славетної Порти Оттоманської і Московського Царства, зокрема тих, що по річці Случ, які визнані за правління Богдана Хмельницького як володіння Гетьмана і Війська Запорозького вищезгаданою Польською Річчю Посполитою і навічно встановлені та підтверджені силою договорів. Обов’язком Ясновельможного гетьмана під час (складання) угод його Священної Королівської Величності, короля Швеції, нехай стане турбота про це і нехай він чинить твердо, наскільки вдасться, коли справа вимагатиме протидії. Особливо ж він мусить в уклінному проханні до його Священної Королівської Величності, свого наймилостивішого Володаря, опікуна, захисника і протектора наполягати, щоб його Священна Величність нікому не дозволяв не лише порушувати закони і вольності (наші), але й привласнювати батьківські землі. Крім того, якби вдалося щасливо завершити війну, Ясновельможному Гетьману належить (укласти) з його Священною Королівською Величністю королем Швеції такий гарантований договір, щоб Його Священна Величність та його нащадки, Найясніші Королі Швеції, користувалися титулом постійних Протекторів України і на ділі здійснювали у майбутньому охорону нашої батьківщини стосовно недоторканості її законів, привілеїв та кордонів. Таким же чином Ясновельможному Гетьману належить просити Священну Королівську Величність, щоб угодами Його Величності з Московським Царством, які будуть заключені, було передбачено як повернення після закінчення війни на свободу наших полонених, що перебувають у Московському Царстві, так і справедливе відшкодування всіх збитків, заподіяних Україні збройною силою. Крім того, спеціально належить Ясновельможному Гетьману просити і турбуватися перед Священною Королівською Величністю, аби взяті наші полонені, які є в Королівстві його Величності, були звільнені і вільно повернулися на свою батьківщину.

III

Оскільки своє походження колишнє Хозарське плем’я, назване згодом Козацьким, веде і виводить від відважних і непереможних готів, а, крім того, права дружнього сусідства, бо навіть тісний зв’язок любові єднає названий Козацький народ з Кримським Ханством, з яким не раз Військо Запорозьке вступало у збройний союз і об’єднаними силами виступало на захист своєї батьківщини і своїх вольностей, то нехай Ясновельможний Гетьман, наскільки це можливо за теперішніх умов, дбає через послів перед Найяснішим Ханом про відновлення давнього братерства з Кримським Ханством для збройного об’єднання і скріплення вічної дружби, щоб надалі сусідні землі, зауваживши це, не пробували зухвалим нападом у спину підкорити собі Україну, а навпаки — самі побоювалися нападу. Після завершення війни, коли Господь Бог благословить своєю поміччю новообраного Гетьмана, аби він разом з жаданим миром за нашими молитвами зміг повернути у своє володіння гетьманську резиденцію, тоді нехай він усіма силами і проникливим старанням прагне і вважає за свій службовий обов’язок дбати, щоб з нашого боку не порушувався і ніяким чином не псувався стійкий союз і братерство з Кримським ханством розгнузданими нападами порушників, які не соромляться, звикнувши жити у гріхах, не тільки ламати права сусідства й дружби, але й розривати мирні угоди.

Наскільки Військо Запорозьке Нижньої течії Дніпра здобуло собі безсмертну славу незчисленними героїчними діяннями на суші й на морі, настільки ж воно було винагороджене багатьма привілеями і благодіяннями для загальної і своєї власної вигоди. Однак коли Московське Царство вдалося до різних засобів, щоб його пригнобити і пограбувати, та почало споруджувати у його володіннях і власних землях то Самарські укріплення, то фортецю, розташовану на Дніпрі, що стало перешкодою у рибних ловах та полюванні згаданому Війську Запорозькому і завдавало йому збитків, кривди та несправедливого гноблення. Нарешті, була перетворена на руїну столиця війська — Січ, передмур’я запорожців на шляху блискавичного Марсу. Відтак після щасливого завершення війни (якщо тепер вищеназване Військо Запорозьке не поверне свої володіння і Дніпро, насильно захоплені Москалями) Ясновельможний Гетьман муситиме під час мирних переговорів Його Священної Королівської Величності короля Швеції з Московським Царством, подбати про такі сприятливі умови миру, за якими б Дніпро і землі Війська Запорозького були звільнені від московських укріплень і фортець і повернуті у попередню власність згаданого Війська, і щоб надалі там не споруджували жодних фортець, не осаджували ніяких міст та сіл із оговореним строком слобід і ніяким іншим чином під будь-яким претекстом не спустошували володінь Війська Запорозького. Нікому й ніколи цього не може бути дозволено, хоча б навіть на це був дозвіл Ясновельможного Гетьмана або й загальне рішення Війська Запорозького було спрямоване на їх (нових містечок і сіл) захист.

Оскільки місто Терехтемирів за давнім правом власності належало Низовому Війську Запорозькому й виконувало при ньому роль шпиталя, то і зараз, коли б наша батьківщина звільнилася від Московського рабства, Ясновельможний Гетьман повинен подбати про повернення Низовому Війську Запорозькому згаданого міста Терехтемирова з усіма прилеглими землями і з переправою, що є тут же, через Дніпро. А шпиталь у ньому для козаків, обтяжених похилим віком, пригнічених крайньою бідністю, а також виснажених ранами, слід спорудити за громадський кошт, щоб їм не довелося турбуватися ні про харчуваня, ні про одяг. Частину течії Дніпра, починаючи від Переволочної аж до місць, розташованих нижче Переволочанської переправи, саме місто Переволочну з укріпленнями Керебердою, річку Ворсклу з млинами, що знаходяться у Полтавському полку, а також Козацьку фортецю з усіма прилеглими (землями) Ясновельможний Гетьман і його наступники повинні, у відповідності з давніми законами і привілеями, залишати у володінні Війська Запорозького, не дозволяючи вільного вилову риби по Дніпру від Переволочної до його нижньої течії нікому з найзнатніших людей духовного чи світського звання. Особливо ж річки в Дикому Полі, протоки і всі відомі місця аж до Очакова повинні перебувати у користуванні і володінні нікого іншого, окрім Війська Запорозького.

Якщо в незалежних державах дотримуються похвального і корисного для публічної рівноваги порядку, а саме—і під час війни, і в умовах миру збирати приватні й публічні ради, обмірковуючи спільне благо батьківщини, на яких і незалежні володарі у присутності його Величності не відмовлялися підкорити свою думку спільному рішенню урядовців і радників, то чому б вільній нації не дотримуватися такого ж прекрасного порядку? Він існував у Війську Запорозькому у давні часи за старим правом вольностей, стосуючись гетьманату. Але коли деякі Гетьмани Війська Запорозького узурпували владу, порушуючи всіляке природне право й рівність, вони на власний розсуд встановили такий закон: «Я так хочу, я так велю». Через таке деспотичне право (завдяки) некомпетентності Гетьманського правління на батьківщині і в Війську Запорозькому виникли численні безпорядки, порушення законів і вольностей, громадські утиски, насильницьке розміщення військових постоїв, зневажливе ставлення до старшин, полковників та знатних козаків. Отож, ми, старшина, Кошовий Отаман і Все Військо Запорозьке, укладаємо договір з Ясновельможним Гетьманом і постановляємо в акті обрання Його Ясновельможності, навічно зберігати у Війську Запорозькому такий закон, щоб у нашій батьківщині першість належала Генеральній старшині як з огляду на її високі служби, так і у зв’язку з постійним перебуванням при Гетьманах. Після неї у звичному порядку мають бути вшановані цивільні Полковники, подібні за характером обов’язків до цивільних радників. Окрім того, від кожного полку мають бути обрані за згодою Гетьмана декілька знатних ветеранів досвідчених і вельми заслужених мужів, для входження до публічної ради. Цій Генеральній Старшині, Полковникам і Генеральним радникам належить давати поради теперішньому ясновельможному Гетьману та його наступникам про цілісність батьківщини, про її загальне благо й про всі публічні справи. Без їхнього попереднього рішення і згоди, на власний розсуд (гетьмана) нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися, Через це вже тепер, при обранні Гетьмана, за одностайною ухвалою встановлюються три Генеральні Ради, які щороку збиратимуться у Гетьманській Резиденції. Перша — на свято Різдва Христового, друга — на свято Великодня, третя — на Покрову Найблагословеннішої Богорівної.

На ці ради мають з’являтися відповідно до наказу згаданого Гетьмана і згідно з законним обов’язком не лише полковники зі своїми урядниками і сотниками, не тільки Генеральні Радники від усіх полків, але й посли від Низового Війська Запорозького для слухання й обговорення справ, щоб взяти активну участь, під жодним приводом не ухилитися від призначеного часу. І коли Ясновельможний Гетьман запропонує публічній раді щось на обміркування, тоді усі без винятку муситимуть з чистим сумлінням, відкинувши свої й чужі приватні інтереси, без нечестивої заздрості і жадоби помсти, прийняти правильне рішення, виконання якого жодною мірою не зашкодить Гетьманській честі, не стане публічним тягарем для батьківщини, її розоренням — чого хай не станеться — чи бідою. Якщо ж, однак, поза цими вищеназваними Генеральними радами з наперед визначеним терміном проведення виникне потреба у вирішенні, зміні чи виконанні якихось невідкладних справ, тоді Ясновельможний Гетьман наділяється певною свободою влади і впливу, щоб вирішувати такі справи за порадою Генеральної Старшини. Таким же чином, якщо надходитимуть якісь листи із іноземних країн чи областей, адресовані Ясновельможному Гетьманові, тоді належить Його Ясновельможності повідомляти (про них) Генеральну Старшину, а також розкривати відповіді, і щоб не було таємної писемної кореспонденції, особливо чужоземної і такої, яка могла б завдати шкоди цілісності батьківщини і загальному благу. А для того, щоб виникла більша довіра між Гетьманом і Генеральною Старшиною, Полковниками і Генеральними Радниками у веденні секретних і відкритих справ, кожен з них, заступаючи свій уряд, повинен скласти за публічно ухваленою формою тілесну присягу на вірність батьківщині, чесну відданість Гетьману й виконання обов’язків своєї служби. І якщо буде помічене щодо Ясновельможного Гетьмана щось супротивне справедливості й таке, що відхиляється від законів або завдає шкоди вольностям і небезпечне для батьківщини, тоді Старшина, Полковники і Радники можуть скористатися повною свободою голосу, щоб, чи приватним чином, чи, коли (цього) вимагатиме надзвичайна й безвихідна необхідність, публічно на раді висловити докір його Ясновельможності, вимагаючи звіту щодо порушення законів і вольностей батьківщини, однак без лихослів’я і без найменшої шкоди високій Гетьманській честі. За ці докори Ясновельможному Гетьману не належить ображатися чи мститися, а навпаки — він мусить подбати про виправлення порушень. Особливо кожен із Генеральних Радників у своєму полку, від якого він буде висунутий і обраний на загальних виборах до Старшинської Ради, повинен, як і цивільні Полковники, твердо стежити за порядком, керуючись приписами цієї спільної ради, і рішуче виступати проти спроб скривдити чи утискати тягарями простий люд. І подібно до того, як Старшини, Полковники і Генеральні Радники зобов’язані дотримуватися відповідного права й виявляти всіляку шанобливість до Ясновельможного Гетьмана, віддавати йому належні почесті й вірно служити, так і Ясновельможному Гетьману належить взаємно їх поважати, мати за бойових соратників, а не за рабів і рахувати своїми помічниками, не примушуючи їх умисне до особистої залежності й безглуздої та недостойної при собі присутності, окрім тих випадків, коли цього вимагатиме необхідність.

VII

Якщо хтось із Старшини, Полковників, Генеральних Радників, знатних козаків та всіх інших урядників, а також із рядових козаків учинить злочин, що шкодить Гетьманській честі, виявившись винним через нечестивий умисел або випадково, у такому разі подібних винуватців (злочину) не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове—має підлягати (розгляду) Генерального Суду, який повинен винести рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусить підкорятися, як переможений законом.

VIII

Згадана Генеральна Старшина, яка постійно перебуває при Гетьмані, повинна доповідати Ясновельможному Гетьману про всі публічні справи, що перебувають у її віданні. І (подібні) донесення не повинні прийматися через посередництво наближених особистих слуг Гетьмана, котрих не слід залучати до участі в будь-яких законодавчих, управлінських і військових справах, відсторонивши їх від посольств, а ще більше — від громадських (доручень).