Взаємодія як спосіб організації педагогічного процесу
Термін «педагогічна взаємодія» як поняття в науковій літературі трактується неоднозначно. У філософії взаємодія розглядається як категорія, що відображає процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємообумовленість, взаємоперехід, зміну стану (О.О. Бодальов, Л.П. Буєва, Б.Ф. Ломов, Б.Д. Паригін).
В психології термін « міжособистісна взаємодія» розуміється як сукупність зв’язків і взаємовпливів людей, що відбуваються в процесі спільної діяльності. В.А. Кан-Калік і Н.Д. Нікандров, вивчаючи соціально-психологічну взаємодію, розглядають її як механізм спілкування і ототожнюють її з процесом співтворчості. Вони вважають, що педагогічне спілкування – це соціально-психологічна взаємодія, в процесі якої відбувається ефект взаємозараження. Його основою є педагогічне співпереживання, емоційна спільність переживання педагога і дитини.
Педагогічна взаємодія є необхідною умовою ефективності педагогічного процесу. Поняття « взаємодія» включає в себе в єдності педагогічний вплив і власну активність вихованця, що виявляється у відповідних уявленнях або опосередкованих впливом на педагога й на себе самого (самовиховання).
Взаємна активність вихователів і вихованціву педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство. Взаємодія — це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом – означає не сумарно, а взаємодоповнюючи.
Педагогічний процес – це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети. Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї перетворюються в якості особистості.
Педагогічна взаємодія набуває дієвості, якщо технічні прийоми, які використовує вчитель, сповнені високих прагнень гуманістичного відношення до школярів і спрямовані на розвиток їхньої особистості. Визначаючи у свій час навчально-виховний процес як « багатогранний процес постійного духовного збагачення й оновлення» , В.О. Сухомлинський підкреслював, що не можна зводити педагогічний процес лише до педагогічного впливу вчителя на учнів.
Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним « соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.
Стратегія педагогічної взаємодії характеризується такими особливостями:
- ставленням до учня як суб'єкту власного розвитку;
- орієнтацією на розвиток і саморозвиток його особистості;
- створенням умов для самореалізації і самовизначення особистості;
- установленням суб'єкт-суб'єктних відношень.
Співробітництво в навчальному процесі являє собою розвинену мережу за такими лініями: 1) вчитель - учень, 2) учень - учень в парах (діадах) й в трійках (тріадах), 3) загальногрупову взаємодію учнів в колективі [5, С.59].
Співробітництво стає продуктивним, якщо:
- здійснюється за умови включення кожного учня в розв'язання завдань не в кінці, а на початку процесу засвоєння нового предметного змісту;
- організовано як активне співробітництво з учителем та іншими учнями;
- у процесі навчання відбувається становлення механізмів саморегуляції поведінки й діяльності учнів;
- усвідомлюються уміння створення цілей.
Навчання в співробітництві розглядається в світовій педагогіці як найбільш успішна альтернатива традиційним методам. Воно також відображає особистісно-орієнтований підхід. Працюючи у групі, можна спитати у товариша, якщо щось не зрозумів, або обговорити з ними розв'язання чергового завдання. Кожен член групи усвідомлює свою відповідальність за власні успіхи, від яких залежить успіх всієї групи.
Головна мета навчання в співробітництві - навчатися разом, а не просто щось виконувати гуртом. Найбільш цікавими варіантами навчання в співробітництві є навчання в парах, в команді, колективна взаємодія, дослідна робота в малих групах та інші. Починати навчання в взаємодії або співробітництві необхідно з планування приміщення, потім поступово, крок за кроком привчати учнів:
- взаємодіяти у групі з будь-яким партнером;
- працювати активно, серйозно ставитись до дорученого завдання;
- ввічливо й доброзичливо спілкуватися з партнерами;
- відчувати почуття відповідальності не тільки за свої власні успіхи, а й за успіхи своїх партнерів, усього класу;
- повністю усвідомлювати, що спільна робота в групі - це серйозна і відповідальна праця.
З цією метою необхідно визначити навчально-пізнавальну мету уроку і дидактичне завдання використання даного метода. Це завдання повинно бути повністю усвідомлено учнями. Наступний крок - робота над планом уроку: визначення видів діяльності на уроці (новий матеріал, закріплення, використання) і визначення, на якому етапі уроку буде робота в співробітництві й за яким варіантом).
Організовуючи роботу в групах, необхідно продумати ролі для учнів: ведучій, редактор, оформлювач, доповідач тощо. Р.Джонсон і Д. Джонсон виділяють наступні відмінності роботи у малих групах за методикою навчання в співробітництві від інших форм групової роботи:
- залежність членів групи;
- відповідальність кожного члена групи за власні успіхи і успіхи своїх товаришів;
- спільна навчально-пізнавальна, творча діяльність учнів у групі;
- соціалізація діяльності учнів у групі;
- загальна оцінка роботи в групі, яка складається з оцінки форми спілкування учнів разом з академічними результатами роботи.
Кожен з указаних аспектів потрібний для результативної роботи групи. Головне, слід структурувати діяльність учнів таким чином, щоб вони були включені в активну спільну діяльність з особистою відповідальністю за діями кожного і власні дії.
Існує декілька типів взаємозалежності учасників спільного навчання:
1. Залежність учнів від єдиної мети, єдиного завдання, яка усвідомлюється учнями і яку вони можуть досягти тільки спільними зусиллями.
2. Залежність від джерел інформації, коли кожен учень групи володіє тільки часткою загальної інформації або джерелом інформації, необхідної для розв'язання поставленого загального завдання; кожен повинен внести свій внесок в рішення цього загального завдання.
3. Залежність від єдиного для всіх навчального матеріалу (вправа, серія задач, один текст, один експеримент або лабораторна робота тощо).
4. Залежність від одного на всіх комплекту обладнання, необхідного для виконання загального завдання.
5. Залежність від єдиного для всієї групи заохочення – або всі члени групи заохочуються однаково, або не заохочуються ніяк.
Уміння працювати в співробітництві набуваються поступово. Пропонують сім послідовних кроків в навчанні цьому умінню:
1) допоможіть учням усвідомити, навіщо треба те чи інше уміння, навичка;
2) намагайтесь, щоб учні зрозуміли, із чого це вміння, навичка складається, як їх сформувати;
3) організуйте необхідну і достатню інформацію для формування необхідної навички;
4) переконайтесь, що кожен учень отримує інформацію про те, наскільки правильно він виконує завдання щодо оволодіння навичкою, вмінням;
5) стимулюйте учнів, щоб вони допомагали один одному під час практики;
6) створюйте ситуації, в яких учні обов'язково сягнуть позитивних результатів;
7) стимулюйте подібну практику до тих пір, поки учні не відчують потребу в постійному її застосуванні [19, С.79].
Отже, зробимо висновки, що педагогічна взаємодія є необхідною умовою ефективності педагогічного процесу. Поняття « взаємодія» включає в себе в єдності педагогічний вплив і власну активність вихованця, що виявляється у відповідних уявленнях або опосередкованих впливом на педагога й на себе самого (самовиховання). Результатом педагогічної взаємодії має стати підготовка учня по активного самостійного опанування знань та формування пов'язаних з ними вмінь, здібностей і особистісних якостей.
Стратегія педагогічної взаємодії характеризується такими особливостями: ставленням до учня як суб'єкту власного розвитку; орієнтацією на розвиток і саморозвиток його особистості; створенням умов для самореалізації і самовизначення особистості; установленням суб'єкт-суб'єктних відношень. Сьогодні у вітчизняній педагогіці все частіше використовується термін « навчальне співробітництво» , як найбільш змістовний, діяльнісно-орієнтований, який визначає багатобічну взаємодію усередині навчальної групи й взаємодію вчителя з групою. Співробітництво як спільна діяльність, як організаційна система активності взаємодіючих суб'єктів характеризується: 1) просторовою й тимчасовою співприсутністю, 2) єдністю мети, 3) організацією і управлінням діяльністю, 4) наявністю позитивних міжособистісних взаємин.
Список рекомендованої літератури:
1. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г. Кременя. – К.: Освіта, 2004. – 384 с.
2. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Під ред. Л.М. Проколієнко. – К., 2005. – 608 с.
3. Критерии качества учебных курсов. Рекомендации американских педагогов. – Електронний ресурс: [Режим доступу] –http://eee.educuse.du/ir/library/html/cem9915.html
4. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии / Под ред. С.А.Смирнова. – М.: Академия, 2006. – 512 с.
5. Педагогічна майстерність: Підручник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. - К.: Вища школа, 2004. -418с.
6. Савенкова Л. Комунікативність учителя. // Педагогіка толерантності. - 2007. - №1. - С. 94-100.