Управління як наука

Лекція 1

Тема:

Становлення і розвиток управлінської галузі

План

1. Ретроспективний аналіз теорії та практики управління

а) Історіографія менеджменту;

б) .Наукові школи та концепції менеджменту;

в) Основні ідеї та концепції сучасного менеджменту.

Література:

  1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Е. Основи менеджменту.-Львів: Світ, 1995.-296с.
  2. Бесєдін М.О., Нагаєв В.М. Основи менеджменту. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. -496.
  3. Виханский О.С., Наумов А.И. – М.: Гардарики, 2001. – 528с.
  4. Жигалов В.Т., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності: Підручник. - К.: Вища школа,1994.-223с.
  5. Зайцева О.А., Радугин А.А. и др. Основы менеджмента: Учебное пособие.- М.: Центр, 1998.-432с.
  6. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента. – Минск: Новое знание, 2001.
  7. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту. – К.: Академвидав, 2003. – 416с.
  8. Мартиненко М.М. Основи менеджменту. – К.: Каравела, 2005. – 496с.
  9. Менеджмент організацій / Л.І.Федулова, В.В.Стадник та ін. – К.: Либідь, 2003. - 446с.
  10. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер.с англ.-М.: Дело, 1992.-700с.
  11. Наука управління: з історії менеджменту. Хрестоматія: навчальний посібник / Упорядник І.О. Слєпов.-К.: Либідь, 1993.
  12. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент. – К.: Академвидав, 2003. -464с.
  13. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник.-К.: Академвидав, 2003.-608с.
  14. Юргутіс І.А., Кравчук І.І. Основи менеджменту. – К.: Освіта, 1998. -252с.

Вступ

Відомий німецький філософ середини ХIХ століття Артур Шопенгауер, говорячи про становлення і розвиток будь-якої ідеї, відзначав, що вона, перш ніж отримати загальне визнання, проходить три стадії: на першій – вона здається смішною, на другій – являється базовою (опорною), на третій – становиться сама собою зрозумілою. У наш час цю думку можна інтерпретувати наступним чином: перша стадія – бути не може; друга – не може бути; третя – може бути, а інакше й бути не могло. Стосовно менеджменту в освіті, то на сьогодні , нам здається, що ми знаходимося між другою та третьою сходинками: може бути, а інакше і бути не могло.

На превеликий жаль, ми не можемо похвалитися великими успіхами у теоретичному і практичному засвоєнні зарубіжного досвіду управління, оскільки він повністю відторгається адміністративно-командною системою управління, яка привчила нас ставитися до нього з підозрою або, в кращому випадку, як до «заморської чудасії» панів капіталістів. Саме тому у багатьох із нас не склалось чіткої уяви про менеджмент, менеджера і маркетинг.

Що ж таке менеджмент? Чому ми позичаємо даний термін, а не використовуємо, скажімо, його український аналог – «управління»?

Серед причин цього російський науковець Ю. Конаржевський називає наступні:

- Включення нашої економіки в світовий ринок, встановлення більш міцних і більш глибоких зв’язків з економічними системами цивілізованого світу вимагає єдиної термінології. На заході термін «менеджмент», за яким розуміють певне коло явищ і процесів, являється традиційним і має дуже широке використання. Найчастіше він використовується у літературі з управління.

- Термін «управління» більш широкий і об’ємний, менеджмент являється лише певною його частиною

 

Ми розглядаємо менеджмент як вид діяльності та науку про управління

Управління можна розглядати з двох позицій:

· управління – це вид діяльності;

· управління – це наука про діяльність управлінця.

Ні у кого не виникає сумнівів, що виникло першим. Зрозуміло, що управління як діяльність. З виникненням розподіленої праці постала потреба у цілеспрямуванні, узгодженні дій, координації зусиль людей. Ці процеси сягають глибокої давнини.

Проте наука управління сформувалась тільки у ХХ столітті. До цього був тривалий і складний шлях пошуків, знахідок, розчарувань, досліджень, кропіткої роботи підприємців, воєначальників, державних правителів, філософів, психологів та інших осіб, які формували підґрунтя науки управління.

Менеджмент – це вид людської діяльності. Він розповсюджується на ділову, суспільну, сімейну та інші сфери життя людини. Менеджмент завжди пов’язують із ефективністю досягнення мети діяльності.

Менеджмент був навіть у самих давніх суспільствах, тому що завжди потрібні були особистості, які б були здатні взяти на себе відповідальність за загальну справу, які б спрямовували та координували діяльність інших. З давніх-давен управлінська діяльність існувала і розвивалась у трьох основних сферах:

1) суспільно-політичній (необхідність порядку в групах, колективах, організаціях людей);

2) економічній (пов`язана із пошуком, виробництвом, розподілом ресурсів);

3) військово-оборонній (зумовлена необхідністю захищатись від звірів, інших людей; вести війни з метою захвату нових територій, які більш сприятливі для проживання).

Юргутіс І.А. та Кравчук І.І. дослідили походження дефініції «менеджмент». Слово «менеджмент» американського походження (management). Спочатку означало уміння об’їжджати коней. Походить від дієслова «to manage» - керувати, яке, в свою чергу, від латинського «manus» - рука. Термін «менеджмент» означає «керівництво людьми». У США менеджерами називали тих, хто відповідно до законодавства брав на себе відповідальність, обов’язки щодо здійснення влади над людьми, майном, корпоративним бізнесом.

Поступово менеджмент виокремився від безпосереднього процесу праці, що зумовило виникнення управлінців-професіоналів, появу нової спеціальності керівника.

Найбільш близький погляд на менеджмент для некомерційної сфери діяльності, на наш погляд, виказав відомий американський теоретик менеджменту П. Друкер, прямо говорячи, що сучасний менеджмент – це специфічний вид управлінської діяльності, який обертається навколо людини,з метою зробити людей здатними до спільних дій, надати їх зусиллям ефективність і згладити притаманні їм слабкості, бо людська здатність вносити вклад в суспільство настільки ж залежить від ефективності управління підприємством, як і від власних зусиль і віддачі людей.

Основні завдання менеджменту (за П. Друкером):

1. Згуртувати людей навколо загальних цілей підприємства. Без цього ніколи натовп не перетвориться в колектив.

2. Розвивати у кожному співробітнику підприємства його потреби і по можливості їх задовольняти.

3. Ні на хвилину не зупиняти розвиток людей.

4. Оскільки навички і професійна підготовка людей, які працюють на підприємстві, різні і співробітники виконують різноманітні види робіт, постільки їхня виробнича діяльність повинна будуватися на основі комунікації між робітниками і на їх індивідуальній відповідальності.

5. Підприємство не можна оцінювати лише за об’ємом випуску продукції і базовими виробничими лініями. Для оцінки функціонування підприємства необхідно використовувати різноманітні засоби.

 

Погляди П. Друкера сфокусовані, перш за все, на роботі з людьми як основній ділянці соціальної технології ефективності.

Відтак, менеджмент – це не лише комерційна діяльність, це не просто управління бізнесом.. Це управління бізнесом через філігранну роботу людьми. У ньому воєдино поєднуються два напрямки: комерційно-економічне або його ще називають організаційно-технічне, и психолого-педагогічне, пов’язане з управлінням людьми, з організацією колективу задля досягнення ним кінцевої мети. Іноді в літературі цей напрям називають соціально-поведінським.

Менеджмент передбачає уміння досягати цілей, використовуючи працю, інтелект та поведінку інших людей. Менеджмент – це формула успіху!

 

Управління як наука

Щоб грати у будь-яку гру, треба спочатку вивчити правила. Якщо людина не знає правил, то вона не те, що не виграє, взагалі грати не зможе. Так і в управлінні. Якщо не дотримуватись основних істин управлінської діяльності, то менеджмент, як такий, взагалі не можливий. Про успіхи навіть немає мови! Знання основ менеджменту – це певний інструмент досягнення результатів в управлінській діяльності.

Менеджмент – це галузь знань, яка дозволяє здійснювати управлінську діяльність. В центрі її уваги – людина, організаційно-поведінський аспект. Менеджмент – скоріше соціально-гуманітарна, аніж техніко-економічна дисципліна. Менеджмент входить до ряду прикладних наук, так як дуже наближений до практики, постійно озброює її певними новими технологіями. Менеджмент – наука відкрита. На її розвиток впливають психологія, соціологія, економіка, ергономіка та інші науки, які використовуються з метою отримати кращі результати на основі узгодженої діяльності людей.

Наукові знання менеджменту, за Ф.Беконом, пов’язані із пізнанням причин. З цього ж приводу Юнг розглядав реакцію обивателя та вченого на звичайнісіньку калюжу. Якщо перший був стурбований лише тим, як її обійти, то другий – звідки вона виникла.

Будь-яка наука має власний предмет дослідження. Предметомнауки управління виступають процеси та явища певних систем, які покликані щось виробляти або надавати певні послуги. Управління у кінці ХІХ - початку ХХ століття стало наукою тому, що почало вивчати ці системи та формувати на підставі узагальнення різні теорії щодо ефективності спільної діяльності людей, досягнення спільних цілей, високих результатів, взаємодії керівної та керованих підсистем тощо.

Теорія науки управління являє собою узагальнення рішень типових для певного кола проблем; висновки, які ґрунтуються на систематизації наявних знань та пошуці нових підходів, удосконалення діяльності.

Суттєвий внесок у становлення науки управління внесли філософія, статистика, математика, кібернетика, психологія, педагогіка, соціологія. Саме тому в управлінні зустрічається багато споріднених термінів. Проте поступово вони набувають специфічні ознаки у контексті власне науки управління. Це стосується, наприклад, таких понять, як: управління, система, функція, діяльність і т.д.

Відповідно навчальний курс “Основи менеджменту” формує уявлення про: про формальні організації; про вибір місії, системи цілей; про стосунки із зовнішнім середовищем; про готовність (стан) організації до виконання місії; про проектування організації структур управління; про розподіл ролей в структурі управління та делегування повноважень; про комунікації в організації; про функції та моделі управління; про правила прийняття управлінських рішень.

Задачами управління як науки є розробка, перевірка та застосування на практиці наукових підходів, принципів і методів, що забезпечують ефективну роботу організації.

Задача управління як практики є забезпечення конкурентоспроможності організації шляхом ефективного управління та ефективної роботи організації.

Розвиток менеджменту – це процес руху від хаотичної суб`єктивної діяльності управлінця до наукових засад ефективного менеджменту; це зміна цілей управлінської діяльності: людина – мета, а не засіб.