Словник синонімів української мови: У 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк та ін. – К.: Наук. думка, 1999-2000.
Омоніми– це слова, що мають однакову звукову форму, але зовсім різне значення: луг – “угіддя для сінокосу” і “хімічна речовина певного складу”; стигнути – “достигати” і “холонути”.
У ділових і наукових текстах омоніми зі стилістичною метою не використовуються, вони можуть лише ускладнювати спілкування в цих стилях, якщо звуковий комплекс певного терміна тотожний зі словом загальнонародної мови, а контекст недостатньо чіткий.
Міжмовні омоніми – це слова, що в різних мовах (особливо в близьких за походженням) звучать однаково або дуже подібно, напр.: рос. неделя – укр. неділя; рос. луна – укр. луна. Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі. Тому слід знати українські відповідники слів російської мови і значення омонімів у російській та українській мовах.
Верный – правильний; вірний – той, що заслуговує на довір’я.
Выяснить – з’ясувати, робити зрозумілим, дохідливим; вияснити – робити ясним, чистим, вичищати до лиску.
Задача – задача (математичний термін, що означає “питання переважно математичного характеру, яке розв’язується шляхом обчислень”) і завдання – наперед визначений обсяг робіт.
Заказывать – замовляти; заказувати – забороняти, не дозволяти.
Любой – будь-який; любий – дорогий, близький серцю.
Объем – об’єм (величина в кубічних одиницях) і обсяг (розмір, величина).
Подписка – передплата; підписка – письмове зобов’язання, підтвердження чогось.
Степень – степінь (математичний термін) і ступінь – інтенсивність чого-небудь; посада, ранг; стадія розвитку.
Являться – бути, стати (в значенні “існувати”, “виявитися”; зв’язка є у складеному присудку); являтися – з’являтися, виникати, привиджуватися.
Для з’ясування значень міжмовних омонімів радимо використати:
Кочерган М.П. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. – К.: Вид. центр “Академія”, 1997.
Пароніми – слова, що досить близькі за звуковим складом, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише префіксом, суфіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки –ся.
Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. При використанні паронімів основну увагу слід приділяти саме їх змістовій відмінності.
Адрес. Адреса.
Адрес – письмове привітання на честь ювілею тощо.
Адреса – напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі; місце проживання чи перебування особи або місцезнаходження установи.
Виборний. Виборчий.
Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду.
Виборчий – пов’язаний із виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів. Наприклад: виборча кампанія, виборче право, виборчий бюлетень та ін.
Виключно. Винятково.
Виключно, тобто лише, тільки (виключно для співробітників комерційних банків).
Винятково вживається у значенні “дуже, особливо, надзвичайно” (винятково важливе значення).
Дипломат. Дипломант. Дипломник.
Дипломат – посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю.
Дипломант – особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі.
Дипломник – автор дипломної роботи, підготовленої у вищому навчальному закладі.
Дільниця. Ділянка.
Дільниця – це адміністративно-самостійний об’єкт або виробничий вузол на будівництві, підприємстві, залізниці, шахті, а також виборча дільниця.
Ділянка – частина якої-небудь поверхні, замельної площі, галузі, сфера діяльності (садова ділянка, дослідна ділянка).
Додержувати, додержуватися.
Додержувати, тобто виконувати щось точно, забезпечувати наявність чогось (додержувати слова, порядку).
Додержуватися – бути прихильником якихось думок, певних поглядів, переконань.
Особистий. Особовий.
Особистий – який належить певній особі, стосується окремої особи, виражає її індивідуальність (особистий підпис, особисте життя).
Особовий – який стосується окремої людини. Вживається в усталених словосполученнях: особова справа, особовий склад навчальних закладів тощо.
У російській мові на позначення цих двох понять є лише один відповідник: личный.
Покажчик. Показник.
Покажчик – напис, стрілка, довідник.
Показник – наочне вираження (у цифрах, графічно), наприклад: економічний показник, показник можливостей та ін.
При потребі можна використати:
Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К.: Рад. школа, 1986.
3. Терміни та професіоналізми
Термін – це слово або словосполучення, що позначає поняття з певної галузі знань – науки, техніки тощо, напр.: інтеграл, схема, кредит.
Ознаки термінів:
1. системність;
2. наявність дефініції (визначення);
3. однозначність у межах певної термінологічної системи;
4. стилістична нейтральність, відсутність емоційного забарвлення;
5. точність значення.
Терміни бувають:
- загальнонаукові – ті, що з одним значенням вживаються в кількох галузях, напр.: синтез, аргумент, категорія;
- галузеві – ті, що вживаються лише в одній галузі та використовуються в працях, розрахованих на фахівців у певній галузі, напр.: гідрат, карбід.
Якщо термін вживається у різних термінологічних системах, то видозмінюється і його значення. Наприклад: реакція у хімії – “взаємодія між двома і більше речовинами”, у фізіології – “відповідь на подразнення”, у політиці – “повернення до старих суспільних поглядів”.
Інколи терміни навіть в одній галузі можуть мати кілька значень. Наприклад, у справочинстві слово справа означає як один документ, так і сукупність документів. Інше значення має словосполучення юридична справа. Правильне значення терміна в таких випадках допомагає з’ясувати контекст.
Система термінів мови або певної галузі називається термінологією.
Науковому й офіційно-діловому стилям притаманна термінологія, що утворилася з активної лексики (справочинство, множення, кут), запозичилася з інших мов (бланк, бюджет), утворилася за допомогою власних та іншомовних слів чи з запозичених складників (фотокамера, термометр, радіоцентр).
Крім термінів, у професійному спілкуванні вживається значна кількість номенклатурних назв – своєрідних етикеток одиничних предметів, які найчастіше виражені буквено-цифровими символами: КО-31 (кондиціонер), М-100 (марка цементу).
Терміни й номенклатурні назви в текстах, розрахованих на фахівців, не пояснюються.
Професіоналізми – це слова або вислови, властиві мовленню людей певної професії. Вживаються тільки у відповідному професійному колі й не відповідають нормам літературної мови.
Професіоналізми бувають вузького призначення і загальномовні – ті, що використовуються у ділових документах споріднених установ, а для міжвідомчих справ небажані: доукомплектувати, дообладнати, недовнесок.
У різних галузях науки, виробництва, політики професіоналізми виступають як синоніми до термінів, але на відміну від термінів вони можуть мати емоційне забарвлення і детально характеризувати рід занять, дії та предмети, пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад, із шахтарської справи – штрек, терикон, видавати на-гора.
У межах колективу, підприємства може з’явитися безліч нових професіоналізмів, наприклад: недовнесок, заорганізувати, надбудова, середвідомчий, листаж, дискваліфікація, плинність. Такі професіоналізми вживаються здебільшого в усному мовленні. У науковому та діловому спілкуванні вживання цих слів небажане.
4. Іншомовна лекисика у професійному мовленні
Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень, тобто засвоєння слів однієї мови іншою.
Шляхи запозичень:
1. прямі, коли слово переходить безпосередньо з однієї мови в іншу, наприклад: хвороба (пол. мова), башлик, карий (татар. мова);
2. опосередковані, коли слово потрапляє з однієї мову в іншу через мови-посередники. Наприклад, слово цукор до української мови потрапило з індійської через посередництво арабської, італійської та німецької мов: sakkhara (інд.) – sukkar (араб.) – zuchero (італ.) – Zucker (нім.) – цукор (укр.).
Слова можуть переходити з однієї мови до іншої усним шляхом (левада, лиман, огірок) або книжним (аудиторія, олімпіада).
У науковому та офіційно-діловому стилях лексичні запозичення часто виступають як терміни або входять до словосполучень термінологічного типу як їх складники. Ці слова і словосполучення не мають стилістичного навантаження; єдине, що можна відзначити, -- колорит офіційності, книжності, який вони надають тексту.
У професійному спілкуванні переважно використовуються лексичні запозичення з давніх мов – грецької та латинської, а також із західноєвропейських мов. З грецької мови до нас перейшли шкільні терміни (логіка, історія, філософія, лексика), слова, пов’язані з розвитком різних галузей науки та політичним життям (теорема, схема, автономія, економія).
Запозичення з латинської мови вживаються в усіх глузях науки та в офіційно-діловому стилі: абітурієнт, аудиторія, апаратура, декан, інструмент, коефіцієнт, конспект, лекція, університет, факультет; адвокат, цивільний, юрист; директор, документ, інструкція, секретар, резолюція, циркуляр.
Запозичення з західноєвропейських мов:
- з німецької мови – слова, пов’язані переважно з торгівлею й управлінням (банк, бухгалтер, вексель, касир, поштамт, штемпель, штраф);
- з французької мови – слова на позначення суспільно-політичних понять (аташе, бюлетень, депеша, транспарант);
- з англійської мови – терміни, пов’язані з економікою та бізнесом (банкнот, бізнес, бюджет, економіка, маркетинг, менеджер, трест, чек);
- з італійської мови – фінансово-економічна термінологія (брутто, нетто, валюта, каса, інкасатор, фірма).
Проте якщо є дві назви (українська й іншомовна), то перевагу слід надавати українській, оскільки вона зрозуміліша, легше запам’ятовується, наприклад: образ (замість імідж), нестача (замість дефіцит), чинник (замість фактор), відшкодування (замість компенсація), відповідник (замість еквівалент), вада (замість дефект), поважний (замість респектабельний).
Для з’ясування значення іншомовного слова радимо використовувати
Словник іншомовних слів / За ред. акад. О.С.Мельничука. – К.: УРЕ, 1985.
5. Мовні штампи, кліше, канцеляризми як лексичні ознаки
офіційно-ділового стилю
Мовне кліше – це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в текстах офіційно-ділового стилю: з метою підвищення якості продукції.
Мовний штамп – це зворот, що багаторазово механічно повторюється без творчого осмислення. Не має ні інформативної, ні експресивної цінності : взяти до відома, з метою обговорення.
У писемному діловому мовленні швидка відтворюваність, автоматизм, мовна економність штампів полегшують комунікативний процес.
Традиційно (доречно) використовуються в офіційно-діловому стилі канцеляризми – слова, стійкі словосполучення, конструкції, що є специфічною одиницею канцелярського підстилю: належить зробити (повідомити, з’явитися), факт засвідчується, повідомлення про одержання.
Тема 3. Морфологічні засоби офіційно-ділового та
наукового стилів
План
1. Особливості використання іменників.
2. Граматичні форми прикметників.
3. Відмінкові форми числівників. Написання числівників і відчислівникових складних слів. Зв’язок числівників з іменниками.
4. Особливості вживання займенників.
5. Вживання дієслів, дієприкметників.
6.Особливості перекладу прийменників на українську мову.
Література
1. Словник труднощів української мови / За ред. С. Єрмоленко. –
К., 1989.
2. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Атіка, 2007.
3. Український правопис / АН України. Ін-т мовознавства
ім. О.Потебні; Ін-т укр. мови. – К.: Наук. думка, 2000.
4. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта,
2002.
Стилістичне використання морфологічних засобів сучасної української мови стає можливим завдяки наявності в ній синонімічних за своїм значенням і функціями явищ, а також розмежуванню морфологічних синонімів відповідно до різних стилів мови.
У науковому та офіційно-діловому стилях використовується значна кількість спільних граматичних явищ, але у зв’язку з різними настановами ці стилі можуть не використовувати певних морфологічних явищ зовсім або використовувати їх частіше від інших.
1. Особливості використання іменників
Типовою ознакою ділового стилю є використання віддієслівних іменників, які створююють загальне уявлення про дію, забезпечують однозначність, узагальнюють зміст і надають документам офіційності, наприклад: провести огляд техніки, подати звіт, дослідження проблеми, зниження собівартості продукції.
При складанні документів та наукових текстів виникають труднощі у виборі певної граматичної форми. Найчастіше це стосується роду, числа та відмінка іменників.
Рід іменників
Офіційні назви осіб за професією, посадою, званням – іменники чоловічого роду: академік, доцент, ректор, декан, директор, інженер, касир, лаборант. Вказівку на особу жіночої статі містять лише контекстуальні показники – дієслова: заступник декана відповіла на запитання. У таких сполуках дієслова вживаються у формі жіночого роду: головний лікар Т.М.Петрова наголосила.
Не вживаються сполуки: старша інженер поїхла, наша голова доповіла тощо.
Не рекомендується називати осіб за місцем проживання та їх професією.
Не вживаються Вживаються
заводчани робітники заводу
дистанційники службовці станції
поштарі працівники пошти
Рід абревіатур ініціального типу визначається за родом основного слова: ВНЗ ( чол. рід, бо заклад), ГЕС ( жін. рід, бо електростанція), ТОВ (сер. рід, бо товариство).
Число іменників
У професійному спілкуванні слід надавати перевагу іменникам, що вживаються лише у формі однини або множини.
У формі однини вживаються:
- збірні іменники: прокуратура, ректорат;
- речовинні іменники: водень, газ, залізо;
- абстрактні назви: розвиток, праця.
Форми множини від цих іменників у науковому та офіційно-діловому стилях передають сортові, збірні чи якісні назви термінологічного характеру, наприклад: технічні мастила, леговані сталі, мінеральні води, сухі вина.
Відмінок іменників
1. При відмінюванні іменників ІІ відміни чоловічого роду слід звернути увагу на деякі складні для вживання відмінкові форми.
Закінчення іменників чоловічого роду
в родовому відмінку однини залежно від їх значення
Таблиця 3
| -а, -я | -у, -ю |
| 1. Назви осіб, власні імена, прізвища: професора,декана, інженера, Ігоря Петренка. 2. Назви міст: Києва, Парижа, Лондона. 3. Назви річок із наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі: Дніпра, Ірпеня, Остра. 4. Назви чітко окреслених предметів і понять: замка, ключа, трактора. 5. Назви мір довжини, ваги, площі, часу, одиниць енергії, напруги: метра, гектара, відсотка, байта, ампера, вольта, місяця, тижня (але : року, кварталу); назви місяців і днів тижня: січня, листопада, понеділка, четверга; назви грошових одиниць: долара,фунта, шилінга; числові назви: десятка, мільйона. 6. Назви машин та їх деталей: дизеля, комбайна, кузова, мотора, поршня. 7. Терміни українські й іншомовного походження: атома, конуса, радіуса, сегмента; документа, чисельника, числівника (але: роду, виду, класу, часу, способу, складу, стану). | 1. Власні назви, у яких друга частина співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у, -ю: Кривого Рогу, Кам’яного Броду. 2. Назви країн, великих територій: Казахстану, Криму, Сибіру. 3. Назви річок, у яких наголос не падає на закінчення, та озер: Бугу, Інгулу, Світязю. 4. Назви, що позначають збірні поняття: інвентарю, капіталу, каталогу, кодексу, колективу, комплексу, тексту, товару. 5. Іменники на позначення речовини, маси, матеріалу: азоту, водню, кисню. 6. Назви установ, закладів, організацій та їх підрозділів, споруд, будівель, приміщень: університету, факультету, деканату, відділу, каналу, коридору, поверху, вокзалу, даху (але: ангара, гаража). 7. Назви місця, простору: абзацу, уривку. 8. Хімічні та фізичні терміни іншомовного походження: аналізу, синтезу, імпульсу, ферменту. 9. Назви процесів, станів, властивостей, ознак, суспільних явищ: винятку, експорту, іспиту, конфлікту, мінімуму, принципу, прогресу, процесу, сорту. 10. Складні безсуфіксні слова – назви неістот: рукопису, трубопроводу, телефону (але: електровоза, пароплава, телевізора, телетайпа). 11. Префіксальні іменники – назви неістот: випадку, вислову, затору, запису, прибутку, прикладу. |
Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати й закінчення -а, -я, і закінчення -у, -ю:
Алжира, Рима, Туніса (місто) – Алжиру, Риму, Тунісу (країна)
акта (документ) – акту (дія)
апарата (пристрій) – апарату (установа, сукупністьорганів)
бала (одиницявиміру) – балу (танцювальнийвечір)
бара (одиницявиміру) – бару ( невеликий ресторан)
блока (частинаспоруди, машини) – блоку (об’єднання)
бора (свердло) – бору (хім. елемент)
елемента (деталь) – елементу (абстрактнепоняття)
знака (мітка, марка, орден) – знаку (слід, відбиток)
листа (паперу; поштовий) – листу (рослина)
листопада (місяця) – листопаду (часопаданнялистя)
органа (частинаорганізму) – органу (установа, видання)
папера (документ) – паперу (матеріал)
рахунка (документ) – рахунку (дія)
реверса (механізм) – реверсу (зворотнійбікмонети)
терміна (слово) – терміну (строк)
фактора (маклер) – фактору (чинник)
центра (кола) – центру (абстрактнепоняття)
шаблона (пристрій, креслення) – шаблону (зразок)
2. Для уникнення одноманітних форм, коли в давальному відмінку однини поряд вживаються кілька іменників чоловічого роду, слід чергувати форми з різними закінченнями – спочатку вживати -ові, -еві (-єві), а потім – -у (-ю):Іваненкові Сергію Микитовичу, панові директору, добродієві Щербаню Іванові Петровичу.
3. В орудному відмінку однини треба розрізняти прізвища прикметникового походження на -ов (-ев, -єв), -ін, -инй однозвучні назви населених пунктів. Прізвища мають закінчення -им, а однозвучні назви населених пунктів – -ом:Іваном Петровичем Черниковим, але селом Черниковом.
Проте прізвища на -ов, -ин, -ін, які не походять від прикметників, мають закінчення -ом: Волошин – Волошином, Дарвін – Дарвіном, Чаплін – Чапліном.
4. У звертанні до осіб обов’язково вживається форма кличного відмінка: декане, голово, генерале, академіку, Ілле, Олегу, Марино Іванівно, Миколо Гнатовичу.
5. Ініціальні абревіатури в офіційно-діловому та науковому мовленні, як правило, не відмінюються: керівництво ЖЕК, працівники ВАК. Складноскорочені слова можуть бути змінними і незмінними: зустріч у райраді, запитати у завкафедри, звернутися до міськвно.
Слід пам’ятати, що в українській мові не відмінюються:
1. Іншомовні слова:
1.1. Загальні назви з кінцевим голосним (таксі, метро, факсиміле, леді) та приголосним (міс, фрейлін).
1.2. Географічні назви з кінцевим голосним: Тампере, Улан-Уде, Монпельє, Урарту, Чарджоу, Комарово, Тушино.
1.3. Чоловічі та жіночі імена з кінцевим голосним (Асабе (чол.), Даду (чол.), Хадхо (чол.), Глебі (жін.), Шелеме (жін.), Янсуло (жін.)), а також жіночі імена з кінцевим приголосним (Джанет, Мерилін, Мукарам).
1.4. Назви часописів: “Таймс”, “Уніта”, “Фігаро”.
2. Жіночі прізвища українського походження, що закінчуються на О та з нульовим закінченням: Білоножко, Кухаренко, Дем’янчук, Шиян.
3. Відчислівникові іменники типу піввідра, півроку.